Вшановуєм Шевченка

Вступне слово вчителя. Березень в Україні часто називають Шевченковим.
І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. У його особі український народ ніби об’єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум’яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу.
Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші
душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ,
свою Україну.

        Виступ 1 класу

У нашій хаті на стіні

висить  портрет у рамі.

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі.

Він стереже і хату, й нас,

Він знає наші болі.

Я добре знаю – це Тарас,

Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький дивись,

Він мов говорить з нами.

Він на портреті, мов живий,

Ось-ось і вийде з рами.

А хто дивиться на мене

Із портрета на стіні?

То Кобзар,вкраїнський геній

У розкр

Хто всміхається привітно,

Пильний погляд із-під брів?

То Шевченко-батько світла

Для маленьких школярів,

У віршах його

Дух бунтарський,силу й злет

Це пророк

Наш учитель і

Я маленька українка,

8 рочок маю,

А про Т.Шевченка

Вже багато знаю.

Він дитя з під стріхи,

Він в подертій свиті

Він здобув нам славу

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Наш Т.Шевченко.

Сонце України.

                 Пісня «Зацвіла в долині»

Тарас Шевченко -  це ім’я

Вже двісті років світ єднає –

Місточок в наше майбуття,

Що Україну прославляє.

Українці його люблять,

Його творчість поважають.

Навіть діточки маленькі

Віршики Тарасові вивчають.

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає пісні його залюбки ненька,
Розказував батько мені:

Як вівці він пас — ще малий був хлопчина,
А виріс — великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Як книгу святу берегли ми завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.

Маю я книжок багато,
Та найбільший маю дар:
— Чемна ти! — сказав раз тато,
Дарував мені "Кобзар".

В "Кобзарі" садки квітучі
І на конях козаки,
І русалки там на кручі...
Мов найкращі це казки!

Я буду його чигати
За усе, що нам зробив,
Пильно мову цю вивчати,
Що її він так любив.

Він тоді на мене гляне
Зі стіни, з-під рушника:
— Справді, вчиться непогано —
Славна дівчинка така!

Вед.1 
Шевченко - наш. Він для усіх століть,
Він - як Ісус Христос для України .
Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,
І з цим вогнем виходьте із руїни.
Вед.2
І стане вам певніше на душі,
Засвітиться вона душею в храмі.
Його слова - освячені ножі,
Вони болять народові, як рани.
Вед.1
Шевченків біль. Він протинає нас.
І гнівом вибухає в кожнім слові.
І крізь віки іде сумний Тарас
Предтечею в терновому вінкові.
Вед.2
Шевченко починається не з горя,
Шевченко - уявіть собі! – не з горя,
Шевченко – уявіть собі – з любові
Правдиво, як із березня весна. 
Вед.1
Життя його – пекельник не позаздрить -
Таїть в собі для світу таємницю.
Як з березня у березень дорога,
З весни у весну незворотний шлях. 
Вед.2 Так, саме навесні прийшов у світ цей геній людства, « щоб всіх од сну нас розбудить» . Усім вам відомо, що 9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) народився Тарас Григорович Шевченко. Родина була не з бідних : батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відробити, і себе прогодувати. 

                      Пісня «Не на шовкових пелюшках»
Вед.1 Тарас був четвертою дитиною в сім’ї. Він виростав пустотливим, допитливим і мрійливим хлопцем.
                         Сценка    4кл

Колись давно на Україні,

За панства ще та за царя,

В одній знедоленій родині

Родився хлопчик – немовля.

                    Дуже вразливу душу

                    Господь йому дав.

                    Бо з дитинства не знав воді,

                    Кріпаком зростав.

Був цей хлопець кмітливий,

Чесний і справедливий.

Любив дуже читати,

А ще більше малювати.

                 А ще любив малий Тарас

                  Вечірні зорі рахувать.

              Тарас змалечку ріс дуже допитливим, любив слухати розповіді свого діда, його дуже цікавив навколишній світ.

      Так, послухавшись  народних оповідей про залізні стовпи, які нібито підпирають небо, він ходив їх шукати, хотів подивитись на них. Ось подивіться, як це було…

                     Мелодія «Садок вишневий»

Сім’я Шевченків зібралася на вечерю. Та невесела вечеря – стомлений батько, зажурена мати, сестрички, брати.

Сусід:  Слава Ісусу Христу!

Всі: Слава навіки!

Сусід:  Це тільки вечеряєте? Що так пізно?

МАТИ-Та у нас клопіт,що і вечеря не в вечерю:хлопець десь дівся,зранку пішов,та й досі немає. Бігали і до ставка і до греблі, всі бур*яни обшукали,як у воду впав.

БАТЬКО-(сердито) Догляділи.

СУСІД-Нічого.Знайдеться.Може заснув десь у бур*яні.Проспиться-прийде.

МАТИ-Ну і де б ій дітись,вражій дитині?

                         Раптом чути:чумаки,чумаки.

СЕСТРА-А ось і наш волоцюга явився.

БРАТ- Нарешті прийшов.

МАТИ-Де це ти був?

БАТЬКО-Де тебе досі носило?

МАТИ-Де ти волочився?

БАТЬКО-Де ж ти був оце питаю? Чому не кажеш?

ТАРАС-Був у полі,та й заблукав.

БАТЬКО-Бачили таке?Хто ж тебе привіз додому?

ТАРАС: Чумаки.

ВСІ: Хто?

ТАРАС: Стрінувся з чумаками,питають: Куди ідеш,мандруєш? А я кажу в Кирилівку! А вони й кажуть:Це ти ідеш в Маринці, а в Кирилівку треба назад іти. Сідай,кажуть,з нами,ми довеземо. Та й посадили мене на віз. І дали мені батіг, волів поганяти.

БАТЬКО: Бачили такого?І як воно згадало що з Кирилівки.

СУСІД: Я ж казав що знайдеться.Такий лобатий не пропаде.

БАТЬКО: Ну почумакував,тепер бери ложку,та сідай вечеряти.

МАТИ: Ну чому тебе понесло в поле? Чого? Як мотає.Неначе три дні не ів. Послухайте,що волоцюга вигадує,старий того не придумає збрехати, як воно.Каже що ходив він туди,де сонце заходить,бачив залізні стовпи,що підпирають небо,і ті ворота,куди сонце заходить на ніч.Розповідає,ніби справді сам все бачив.Ой, Тарасе,що з тебе буде.

СУСІД: Всі на кутку кажуть,що з вашого Тараса,мабудь щось добряче вийде.

БАТЬКО: Що вийде.Розбишака великий вийде-ось що! Ото чули про Кармелюка,а це другий буде такий.

СУСІД: Це той,що у багатих віднімає,а бідних наділяє.

БАТЬКО: Ая,ая, той самий…

Мати: Ось вечеряйте і вкладайтеся спати. Завтра треба рано вставати,треба йти у поле…

                         Мелодія «Садок вишневий»

Вед.2. Хлопчику було лише 9 років, коли померла його мати. Через два роки не стало й батька. Життя Тараса , його братів і сестер стало нестерпним. Шевченко потрапив до сільської школи , де вчителем був дяк, «носити воду школярам». Він наймитував у дяка й одночасно вчився. Гірким було те навчання, гірким було його дитинство. 

              Сценка 5кл
Тарас. Катре! Де ти?
Катря. Я ось тут.
Мачуха. Ти може знов кудись навтіки вибираєшся ледащо? Ані кроком мені з хати бо битиму чуєш? Степанко плаче, іди колиши, а як засне, принеси води і підмети подвір’я!
Тарас. Сестричко!
Катря. Що?
Тарас. Я побіжу трохи на потічок! Там такі камінчики, як  намальовані. І рибки плюскочуть.  А в хаті темно чогось, так зле.
Катря. Іди, іди. Я вже докінчую грядку, то сама подвір’я замету і принесу води.
Тарас. Тямиш сестричко, як мама жили, то в нас часто був смачний борщик, варенички, фасолька. Тепер не так! Ми ходимо такі голодні і обдерті! Чи і другі діти не мають мами, так як ми?
Катря. Всюди є сирітки по світі,  мій дорогий  хлопчику. Але ти не думай про се, йди над потічок гратися

                   Пісня «»

Сценка 6кл

Яринка. Ой!Капосний який!Тарасику, а дяк твій дома?

Тарас. Немає,не бійся.Хіба дяк мій то дідько якийсь? Пішов, певно, у шинок.

Яринка. На хвильку забігла до тебе (розв’язую клунка). Ось твоя ситка, полатана вже.

Тарас (бере свитку). О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш

Яринка. А це ось тобі(дає шматок хліба і глечик з молоком). Пообідаєш. А заїси ось цими яблуками(дає яблука)

Тарас. Ой,які гарні!Певно смачні. Чиї це?У нас таких немає. А де ж ти їх брала?

Яринка. Оксанка дала..

Тарас. Оксана Коваленкова?

Яринка. Так.Тільки не кажи їй. Вона дала яблука, але просила не казати.

Тарас. (дивиться свитку)То й це вона шила?

Яринка. Ні, рукав і я зашивала.Тільки не кажи, що я проговорилась.

Тарас. Не скажу. А чому вона просила мовчати.

Яринка. Не знаю. Чомусь ображається. Казала, що ти обминаєш її,як зустрінеш. А чому ти, Тарасику,так до неї? Вона лагідна. Помагає мені отару пасти..

Тарас. Так,вона добра. А що вона ще казала?

Яринка. Казала,що скоро вже їй на панщину.

Тарас. А про мене, що казала?

Яринка. Казала,що жаліє тебе, бо бачила схудлим,нестриженим…

Тарас. Ще й обдертим..

Яринка. Вона мені розповідала, як ви пасли разом ягнята. Ти їй тоді книжечки читав, малював. А є в тебе той малюнок?

Тарас. Ото ще… Не варто…Захований десь.

Яринка. Тарасику, покажи…

 Тарас. Добре,тільки тобі сестричко. Ходімо!(за руки, виходять)

                           Пісня «
Сцека 5кл.    Панська світлиця

Тарас. Пане управителю,я до вас. Я от дуже хочу вчитися малювати, і хлинівський дяк бере мене в учні. Я прийшов до вас,щоб ви дозволили, документа дали.

Управитель. А саме тебе, голубе, мені й треба! А батьки в тебе є?

Тарас. Ні, померли, сам я.

Управитель. Ну, воно й краще.

Тарас. Та ні…де там уже краще – як горох при дорозі, хто не йде, той і скубне. От як я навчуся на маляра, пане управителю…Так дасте документа?..

Управитель. Якого документа? Дурниці! (сміється) Оце я листа від пана одержав. Йому саме таких хлопців, як ти, треба в козачки набрати.

Тарас. В козачки? Які козачки?

Управитель. А такі там козачки, пан уже знає. Так що тебе я до кухаря нашого посилаю. Ти хлопець, нівроку, моторний і меткий, може й навчишся чого.

Тарас. Пане управителю…Я хочу на маляра вчитися. Хлинівський маляр погодився мене взяти.

Управитель. Ну, годі  базікати! Пан наказав усіх хлопців йому зібрати. Ну, одведіть його на кухню.

Учень 1
В оцій землі лежить проста кріпачка,
Що їй вклоняється і наш суворий час.
Приходять всі. Та хто ще так заплаче,
Як плакав тут колись малий Тарас?
Учень 2
Світило сонце, та світило іншим,
Світило сонце - сироту пекло.
І западало зерном гнівних віршів
В дитяче серце страдницьке село.
Учень 3
Чи не відтоді сліз було замало?
Померла мати. З-за високих хмар,
Здавалося , лице її зринало,
Як із Тараса виростав маляр. 

Вед.1 Безперечно, Шевченко - духовний символ України, наш великий сучасник. До нових і нових поколінь він приходить разом із усвідомленням ними дійсності. Із дитячих літ, неначе святе писання, убираємо ми в душу його полум’яні пророчі рядки. Великий Кобзар і сьогодні незримо присутній у нашому житті, звертається до нас усіх зі своїми безсмертними думами. 

Сценка 8 класу

І дія

(Хлопець сидить за комп’ютером і грається.)

Дівчина. Привіт! Не можеш відірватись від свого комп’ютера? Хоч би пішов подихати свіжим повітрям. Очі пожалій! Уроки вивчив?

Хлопець. Ще не всі виконав. Слухай, а що нам було задано з української літератури?

Дівчина. Треба прочитати повість «У бур’янах». Це твір про малого Тараса Шевченка, про його дитинство.

Хлопець. Ой, як я не люблю читати! Як це нудно і ліньки! Слухай, Наталю, цікаво було б побувати у тому часі і зустріти малого Тараса – нашого ровесника. Нехай би він розказав сам про своє дитинство, поговорили б з ним про життя, побачили б усе на власні очі. Ото було б здорово!... А то сиди, читай – нудота!

Дівчина. Придумав! Ще один мені письменник – фантаст. Знаєш, 100 років тому жив один англійський письменник – Герберт Уелс. Він нафантазував, що буде машина часу, яка в будь-яку хвилину може перенести в минуле і майбутнє.

Хлопець. Мати машину часу! (Захопленню). Ось що мені треба! (Мрійливо). Перенестись на початок ХІХ століття!... А ти б хотіла?

Дівчина. Звичайно, це захоплююче й цікаво! Але де там нам!

Хлопець. Можна спобувати. Наприклад, віртуальна подорож у часи Тараса Шевченка. Сідай! (Жваво). Зараз складемо програму, запустимо в комп’ютер і… (Хлопець щось робить з комп’ютером, радиться з  однокласницею. Вони обоє захоплені, радісно збуджені).

Раптом потемніло, потім спалах, і ось вони обоє вже серед незнайомого оточення.

ІІ дія

(Тин, хата під солом’яною стріхою. Біля тину хлопчик (13 років) – малий Тарас. Сидить у солом’яному брилі, щось на клаптику паперу пише огризком олівця. Перед ним з’являються наші герої: хлопець і дівчина).

Хлопець. Слухай, де це ми? Дивись, хата солом’яна, тин. Це що, ми в минулому?

Дівчина. Напевно, в минулому… Поглянь, он якийсь хлопчик, дивно вбраний. Давай спитаємо його.

(Хлопець і дівчина підходить до незнайомця і здороваються одночасно).

Хлопець і дівчина. Привіт!

(Тарас Шевченко (підліток) здивований їй привітанням і зовнішнім виглядом, розглядає їй, знімає бриль).

Тарас. Здорові були!

Хлопець(здивовано до дівчини). Вітання у нього якесь допотопне.

Дівчина. Хлопчику, ти не знаєш що це за село?

Тарас Шевченко. Авжеж, знаю, наше село – Кирилівка.

Дівчина. Кирилівка! (Радісно і здивовано). Це ж те село, де пройшло дитинство Тараса Шевченка?!!

Тарас. А ви звідки знаєте про мене, бо я вас не знаю, вперше вас бачу.

Хлопець. Ти що, Тарас Шевченко – наш геніальний поет?

Тарас(зніяковілий). Так, Тарас я, Шевченко, сирота убогий. (Ховає за спину папір).

Дівчина (лагідно). А що ти оце робив? Ну, не бійся, признайся – вірші складав чи малював?

Тарас. Як, ви і про це знаєте? Не смійтеся хоча ви з мене. А то все село дорікає. Кажуть, що я ледащо, що робити не хочу, лише в бур’янах вилежуються. А я всі свої жалі на папір виливаю і легше мені, одинокому сироті, на душі стає.

(Хлопець і дівчина переглядаються. Від захвату у них дух перехоплює).

Хлопець і дівчина. Ура! Ми в минулому!!!

Дівчина. Ти не уявляєш, Тарасе, які ми раді, що перенеслись до тебе, розмовляємо з тобою!

Хлопець. Ми з ХІХ століття (гордовито-хвацьковито). Вирішили прогулятись у часі. І заодно домашнє завдання з української літератури виконати – практично! Вчительці розкажу – не повірить!

Дівчина(до здивованого Тараса). Розумієш, нам задали прочитати повість Степана Васильченка про тебе, а він (показує на хлопця) лінується. Тому радіє, що все на свої очі побачить і читати не потрібно.

Шевченко(зніяковілий, перестрашений і здивований). Про мене?! Як це? Через двісті років про мене знають? У школі дяк розповідає про сироту Тараса?

Хлопець. Який дяк? Учителька, і то дуже строга. Як не прочитаю повість, то одиницю буду мати. То ж не барись, розповідай .

Дівчина(прохально). Будь ласка, розкажи…

ІІІ дія

(Чути дівочий слів «По діброві вітер віє…»)

Дівчина. Гарно тут

Хлопець. А щось людей не видно… Де вони?

Тарас. На панщині (задумано)… Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть…

Дівчина. Темніє… Он люди якісь йдуть, ледве ноги волочать.

Тарас. Це кріпаки – панські слуги. Цілісінький день працювали на пана. І так з дня на день… «Людей у ярма запрягли пани лукаві…»

 (Біля дітей зупиняється група селян – кріпаків. Вони почули слово рай і, звертаючись до учнів з болем, починають говорити).

1-й селянин.

Он глянь – у тім раї…

Латану свитину з каліки знімають…

Зі шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат не дорослих…

2-й селянин(або селянка).

А он розпинають вдову за подушне

А сина кують…

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію в вій сього оддають!

3-й селянин.

А он де під тином

Опухла дитина – голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне…

(Селяни йдуть геть…)

Селянка. Коли вже та воля буде… Як не нам, то хоча б дітям і внукам нашим.

Хлопець. Воля є, є… ми вже не кріпаки, і Україна вже вільна.

Жінка – селянка(гірко). Що ти, дитино, вигадуєш ( махнула рукою). Чудні ви якісь… (Відходить).

Дівчина. Не повірила… я б сама не повірила на її місці.

Хлопець. Тяжкі часи випали на твою долю, Тарасе. Коли ми читали твої вірші, то нам важко було в це повірити, в те, що так наші українці бідували. А це правда виявляється.

Дівчина. І я тобі скажу, Тарасе, не треба було нам і в минуле переноситись. Твої твори такі правдиві і так написані, що і батики не треба… Потрібно лише уважно читати твої вірші. І минуле стане зрозумілим і близьким.

Хлопець(з ентузіазмом). Тарасе, а може, ти з нами у ХХІ століття гайнеш, га? Давай?

Дівчина(до хлопця). Розумний який!!! Що вигадав?! А вірші хто напише, що будуть кликати до боротьби, які допоможуть скинути ярмо неволі, піднятися з колін і звільнитись Адже його твори виховали патріотів, які вибороли незалежність України.

Хлопець. Дійсно… Ти правильно кажеш, Наталю…

Тарас. Кожна людина повинна достойно прожити у своєму часі… зробити все можливе для кращої долі України й українців… (звертається до хлопця і дівчини, які підходять до нього). Не сумуйте, я завжди буду з вами, в усі часи. (До присутніх). Читайте мої вірші! Отак і поговоримо крізь віки

Пісня «»

Вед.2
Вдивляючись в поетову судьбу
Із кожним роком глибше і пильніше,
Я думаю : а що, коли б він був
Всього лише художником, не більше?
Учень 1
Домалювався б і до нагород,
До визнання, бо ж хист мав величезний.
Але ж за ним стояв його народ.
Німі раби стояли за Шевченком.
Учень 2
За них сказав. За нас усіх сказав.
Сказав за всі прийдешні покоління.
Його свята апостольська сльоза
Пропалює чорнобильське каміння.
Учень 3
Якби мовчав… Та не гнівив…
Та малював…То мав би й нагороди…
То був би тільки дзеркалом доби,
А став душею рідного народу.
Учень 4
Якби ми вчились, так, як треба,
Як напоумував Тарас,
То наша доля-розтелепа
Вже б не зітхала б: «От халепа!»
Була б удатною якраз.
                Звучить запис пісні «Заповіт» Т.Шевченка 
Учень 5
Заповів поет нам жити
«В сім’ї вольній, новій»,
А ще «волю окропити
Ворожою кров’ю»
Учень 6 
Ми кайдани розірвали,
Та їх треба зняти.
Але й цього ще замало,
В повний зріст щоб стати.
Учень 7
Хай кожен з нас подумає собі:
«А що ж бо я зробив для України?
Чи я горю, страждаю в боротьбі,
Чи повзаю по-рабськи на колінах?
Учень 8
А що ж бо я? І відкіля мій рід?
Чи я не осквернив свойого роду?»
Лице Тарасове на тій сумній зорі,
Яка зійшла з тривог мого народу.
Вед.1 Український народ свято вшановує пам’ять свого безсмертного пророка, поета. Кожного року ми відзначаємо Шевченківські дні. Линуть над світом вірші та пісні, написані Шевченком. А його величний образ постає у нових ліричних творах поетів. Звисока споглядає Тарас на свою Україну. Бо безсмертна слава народного поета – патріота.
Учень 1
Ступаю там, де кожна порошина
Вогненний дух поета зберегла,
Де бронзою висвічує вершина
Крутого, планетарного чола.
Учень 2
Стоїть Шевченко на Чернечій-
До неба глобусом чоло.
Здушив сіряк широкі плечі –
Ніяк не вивільнить крило.
Учень 3
Зійди, наш Батьку,з п’єдесталу!
Розкрий народові вуста!
Його так довго розпинали,
Що не зійде ніяк з хреста.
Учень 4
Прости нас, Батьку, Світоче й Пророче,
До тебе йдем у щирім каятті,
Бо ми ж таки добра Вкраїні хочем,
Бо неможливо жить у розбратті.
Учень 5
Пошли нам ,Отче,мудрості й снаги,
А в душах світлі помисли нести.
Прости за все, Тарасе дорогий,
Пророче,Батьку, Світоче, прости!
                            Сценка 2 кл.

Я люблю читать Шевченка

І співать пісні.

Вони гріють моє серце,

Наче сонце восени.

                 Танець «Якби мені черевички»

                          Тебе,любимо, Тарасе,

                          Твої знаємо слова,

                          Батьківщина Тебе славить,

                          Повноцвітна і нова.

  Несем шану Кобзареві

З дарами земними,

Бо він з нами

Живий між живими.

                           Хвала й слава Кобзареві

                           Од роду до роду,

                            Що сміливо кликав люд

                            Битись за свободу.

Хоч тебе й нема, Тарасе,

Давно поміж нами,

Твоя душа живе вічно,

Квітне над ланами.

                            Уклін ,Тобі Тарасе,

                            Великий наш Пророче,

                            Для Тебе вірно б’ється

                            Те серденько дівоче.

Ти кажеш рідний нарід

І рідний край кохати,

Для нього кажеш жити,

Для нього умирати.

                          Ось тут перед Тобою

                          Ми,українські діти,

                          Святочно присягаєм

                          Сповняти заповіти.

На службу Украні,

На честь,на долю гоже

В ім’я святої правди

Благослови нас,Боже!

                     Пісня «Поклін Тобі,Тарасе!»
1уч. Коли широка вся Україна
Святкує пам'ять свойого Сина,
І ми, найменші Вкраїни діти,
Поклін приходим Йому зложити.
2уч. Клонимось низько Тобі, Співаче,
За силу Твоїх пісень гарячих,
За те, що серцем любив Вкраїну,
І служив вірно їй до загину.

3уч.  Клонимось низько Тобі, Пророче,
За те, що темним відкрив Ти очі,
З неволі чарів нас Відворожив
І з пітьми вивів на світло Боже.
4уч. Клонимось низько Тобі, Безсмертний!
Бо ти впімнувся за люд обдертий,
І шлях вказав нам, куди ступати
Щоб Україні долі придбати.

Вед.2.Свого національного поета Тараса Шевченка народ називає Генієм.
Вед.1  Сьогодні ми промовляємо найкращі  слова вдячності та намагаємося глибше розкрити його талант найвищого  ступеня.
Вед.2 У чому ж феномен цього світового митця? Чому майже через півтора століття після його смерті твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі? Отже, пригадаємо найцікавіші епізоди життя Великого Кобзаря.

6кл.

.- Тарас Шевченко протягом життя був «душею компанії», любив сміятися і вмів розвеселити навіть незнайомих людей.

-Основна освіта Тараса Шевченка тривала лише два роки. Її він здобув у церковно-приходській школі.

-. Тарас Шевченко завжди з любов’ю згадував той випадок, коли малим пішов шукати «залізні стовпи», що «підпирають» небо, і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Кирилівки.

-Тарас Шевченко завжди з любов’ю згадував той випадок, коли малим пішов шукати «залізні стовпи», що «підпирають» небо, і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Кирилівки.

-. Першим коханням молодого Шевченка була Оксана Коваленко, його ровесниця. Родичі закоханих були впевнені, що молоді одружаться. Але надії були марними — Тарас мусив поїхати до Вільна. Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав.

.- Останнім коханням поета була 19-річна дівчина Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками, але вона не захотіла залишити столичного життя й переїхати в Україну, щоб жити в селі. Покинула поета й вийшла заміж за перукаря Яковлева. І лише 1904 року, після смерті свого чоловіка, Лукерія Яковлева-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка. .

 -Улюбленим напоєм Тараса Шевченка був чай, а улюбленою їжею були: справжній український борщ,

 «затертий пшонцем і затовчений старим салом», вареники з сиром з грубої гречаної муки та такі ж самі галушки. Не байдужим також був і до рибних страв.

Вед.1  Актуальність Шевченка не в тому, що він порушив великі й вічні питання або дав нам відповідь на них. Кожне покоління має самостійно шукати відповіді на питання, поставлені часом.
Вед.2 Сьогодні ми повертаємось обличчям до загальнолюдських цінностей, а отже, й до Шевченка. Він приходить у наш день. Але ми повинні йти в його час. Лише так між нами і ним глибшатиме взаєморозуміння.
Вед.1 Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації. Для українців усіх наступних поколінь він став потужним джерелом національної свідомості, символом України.

Вед.2 Через сто п’ятдесят вагомих літ
Читаємо Шевченків «Заповіт».
Разом: Соборно жито засіваймо,
Соборно правду пожинаймо,
Соборно волю бережімо,
Соборно славу вознесімо.
Соборно чужого научаймось,
Соборно й свого не цураймось,
Соборно думу засіваймо,
Соборно Бога в серці маймо.

Пісня «Відкриваю Кобзар»