Мелодія Скорика (дівчатка із свічками)

Свіча надій і пам’яті свіча.

Вона горить, не має права згаснуть,

Вона нас закликає не мовчать.

Ми живемо і світ такий прекрасний,

 

А ми живі і пам'ять  в нас жива.

І ми не маєм права забувати

Про тих, хто вже ніяк не заспіва,

Про тих, кого ніколи не обняти.

 

Ми на життя виборюєм права.

І не один в отій борні згорає.

Та ми живі і пам'ять в нас жива.

Не гасни ж, моя свічечко, благаю!

 

Вед : Людська пам’ять … Вона – як вічна книга буття , по якій ми читаємо  своє минуле . Вона здатна воскресити події історії, людей .

 

Вед: Пам’ять…Таке коротке слово. Вона нетлінна і вічна…. Пам’ять!

Вона ніколи не згасне!

Вед: Про втрати завжди говорити важко і боляче, але коли із життя ідуть таланти, патріоти, то говорити важко і боляче вдвічі.

Вед.: Вшануємо світлою пам’яттю всіх, хто віддав своє життя через вторгнення російської федерації в Україну!

Згадаймо Героїв, які боролися і загинули за наше майбутнє, не винних дітей, мирних українців та всіх наших співвітчизників!

                              Оголощується  хвилина мовчання

                               Звучить Гімн України

Вед.  Шановні гості! Вітаємо вас  у цьому затишному куточку Вікторівської гімназії ім.Степана Пушика, де зібралися люди, небайдужі  до чистоти духовних криниць, до натхненної творчої праці та наділені великою любов’ю до культурного розквіту нашого краю.

 

Вед. Саме сьогодні ми запалюємо свічку пам’яті велетня, Атланта Івано-Франківська, Прикарпаття та й усієї України, поетичного дару – без перебільшення – Степану Пушику.

 

Вед.  Сьогодні у нашій гімназії з`явиться   пам’ятна дошка, пам’ятний знак, який знову і знову буде нагадувати нам про нашого видатного землякв.

 Це спроба осягнути цю людину, нагадати собі його.

 

Вед:  Саме тому  колектив гімназії, натхненний ідеєю,  звернувся до міської влади з ініціативою  про  встановлення пам’ятної дошки на приміщенні  закладу, щоб увіковічнити пам'ять про людину, з ініціативи якої і було збудовано новий корпус гімназії, який урочисто було відкрито 8 листопада 2000 року.

Вед: Згадати про ці події ми запрошуємо Зелінську М.Д.-директора гімназії 1988-2020рр

Вед: Шановне товариство! Почесне право відкрити пам’ятний знак надається рідним Степана Григоровича.,

(Полотно спадає і його відразу забирають)

Вед. До освячення меморіальної дошки запрошуємо отця Євгена та отця Василя.

Вед. : подяка

 

Вед:. 26 січня незабутньому Майстрові вишуканого рідного слова, самобутній великій Людині, авторові одного з найбільших рукописних щоденників у світі Степанові Пушику  сповнилося б 80...

 

Ведуч. Про цю людину можна сказати так: поет, прозаїк, публіцист, фольклорист, краєзнавець; автор багатьох поетичних збірок для дітей, у нього близько сотні поезій покладено на музику. У них оспівано найвищі людські почуття: любов до рідної землі, отчого краю, найрідніших людей. Як гімн синівської любові до матері звучить  «Пісня про матір» у виконанні Петра Николина.

 

В. Про нього можна сказати і так: лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка, літературних премій імені Василя Стефаника, Івана Франка, Павла Чубинського, Мирослава Ірчана, Памво Беринди, Олександра Копиленка, Міжнародної літературної премії ім Воляників-Швабінських при фундації  Українського Вільного Університету в Нью-Йорку.

 

Вед.: Заслужений діяч мистецтв України,кандидат філологічних наук, професор Прикарпатського  університету ім В. Стефаника, член редколегії багатьох часописів, перший голова Товариства української мови у нашій області, народний депутат Верховної ради першого демократичного скликання, кавалер орденів «За заслуги» ІІІ ступеня, «За заслуги» ІІ ступеня, ювілейної медалі «Двадцять п’ять років незалежності України».

 

Вед.: Степан Пушик постійно відзначався вагомими творчими здобутками: науковими розвідками про «Слово о полку Ігоревім», ста п’ятдесятьма піснями на власні вірші, романами, чудовими книгами казок, прислів’їв та приказок, віршів малої прози, дописував «Бусову книгу», упорядковував свої щоденники.

 

В . І все це про нашого сьогоднішнього Опришка Карпат – Степана Григоровича Пушика.

 

                           Вірш «Батьківщина»  

                    Я в лузі ріс! Я в лісі ріс!

                  Я в полі ріс! Не виріс диким!

                  В селі не виріс без'язиким!

                  Біду й нещастя знав і зніс!

                  Отут мойого предка слід!

                  Отут колиска і колиба!

                  Отут ловив і звіра, й рибу –

                  Отут я жив сто тисяч літ!  

                  І на могилах кози пас!

                 Ми дуже пізно дізнавались

                Що був в нас Осмомислом князь,

               Що цвів тут славен город Галич.

                 Що тут стояли  вістові,

                Ішли холери, тифи, чуми.

               Стонадцять війн – й дві світові –

              Моє село не вбили чудом.

              Та що було, те загуло?!

              А що ще буде? Я не знаю!

             Щасливий тим, що землю маю,

            Що славу маю і тепло!

             Ось джерело криничне б’є

            І голосом говорить срібним:

            «Тут все священне! Все твоє,

           Бо зветься просто – Краєм Рідним,

          Де слово святиться й встає».          

 

Вед. Дружина була першим слухачем і критиком його творів. Музою, якій присвятив вірші. А ще — секретарем. Набирала на друкарській машинці чоловікові твори, вичитувала. В даний час Ганна Миколаївна продовжує його працю, разом із друзями письменника взялися впорядковувати його творчий спадок.

До слова запрошуємо рідних Степана Григоровича.

Вед.: Дякуємо

 

Вед.: У житті Степан Григорович  іноді проявляв себе мольфаром і пророком: не раз сказане збувалося з точністю до дрібниць. Був людиною знаючою, начитаною, власне, ходячою енциклопедією. Міг підтримувати цікаву розмову практично на будь-яку тему. Саме так згадує письменника Ольга Слоньовська у передмові до книги С.Пушика «Я для України жив» .

  Пані Ольга сьогодні з нами. Отож, запрошуємо до слова пані Ольгу – українську поетесу, прозаїка, літературознавця, члена Національної спілки письменників України, професора кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім В.Стефаника.

Вед.: Дякуємо

 

В.  Творчість Степана Пушика багатогранна. Його без перебільшення можна іменувати людиною франківського гарту чи невтомним трударем із Каменяревої , робітні”, який у „поті чола”, не покладаючи рук, постійно відчував потребу бути в русі, в неспокої, в пошуках, у праці – аж до саможертовності.

Вед :Як приємно бачити сьогодні Степана Івановича Хороба – доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри української літератури Прикарпатського університету ім.В.Стефаника, літературознавця, театрознавця, журналіста, педагога.

     Просимо пана Степана поділитися приємними спогадами спільної праці із Степаном Пушиком.

Вед.: Щиро дякуємо

 

 В.   Дві іпостасі одного митця – пристрасного письменника і вдумливого вченого поєднувалися, перепліталися між собою, створюючи своєрідну постать людини, що була наділена багатьма талантами і щиро віддавала їх людям. Його твори живлять дерево нашої духовності, повертають нас до рідних берегів, вселяють віру, ллють цілющу воду на наші душі.

 

  Вед: Наша вікторівська земля славиться багатьма відомими талантами. Одним із таких є наш поет-пісняр, прозаїк, гуморист, сатирик і журналіст – Ярослав Васильович Ткачівський.    Слово надається пану Ярославу    Дякуємо

     
В.  Жаль, що джерело творчості Степана Пушика вичерпалося, і він не буде  нас  тішити своїм літературним доробком. Україна втратила одного зі своїх найвідданіших синів. Він відійшов у засвіти в рідному Івано-Франківську в ніч на Медовий Спас.

 

Вед.: Серпень, якраз яблучна пора. Ніби напророчив собі поет

           «…І не дзвони –

            Яблука червоні

            За Дністром видзвонюють мені…»

5 років тому, саме в ніч з 13 на 14 серпня не стало Степана Григоровича – людини-титана, людини-легенди ще при житті. Поховано письменника у рідному селі Вікторів на горі, яку вже означили Пушиковою. Ще 1985 року митець про неї писав:

 

Хай буде так, як доля нам дає!

Настане час – і сонечко на схилі

Зайде за вал: зозуля закує

У Викторові на моїй могилі.

             На тій горі пташок весняний спів,

             Там раннє сонце холоди зганяє,

             З батьками там спочити б я хотів.

             Чи буде так? Не відаю! Не знаю!

На тій горі – дубів і вишень-цвіт,

Родини й односельців ген – могили.

І видно звідти широченний світ –

Якби мені два метри тут вділили!

               Аби я слухав вітру дивний шум,

              І Лукви, і Луквиці, й Дністерця.

              Я для живих залишу радість й сум,

              А сам спочину в Галича під серцем.

Вед: Учасниками мітингу  сьогодні є представники влади.

       До слова запрошуємо голову Галицької міської ради пана Олега Кантора.

Дякуємо

В. Всією душею любімо Степана Пушика: шануймо його багатогранний талант, читаймо його дивовижні вірші та прозу, співаймо його неповторні пісні!.. Бережімо велич і дух Пушикового слова та горіння його серця.

 

В: Нехай ця свіча горить, як данина пам’яті в наших  серцях.. Щоб вона не згасала ніколи. (Ведучі запалюють свічку і кладуть біля портрета).

В. Нехай вічною буде пам’ять про нашого земляка, який спостерігає за нами в ці миті з берега Вічності і навчає разом з героями своїх літературних творів. Вони вчать нас цінити минуле. Розуміти сучасне і дбати про майбутнє. Мені хочеться, щоб промінчик його серця зігрівав душу кожного читача, допомагав кожному знайти свою висоту у цьому світі,   самоутверджуватись, щоб творити добро.

 

В: Серце поета не лежить в землі; воно добром розсіяне між людьми. Живе Степан Григорович у своїх творах, у своїх онуках, у вдячній пам’яті людей, яких він так любив.

Вед.: Справді його слово живе і сьогодні. І далі лунає з уст нашого земляка . Сьогодні маємо приємну нагоду послухати живий голос Степана Григоровича .

                      Аудіозапис

А там, у Франковому місті, де озеро з парком,

Де вулиці тихі, від білих будинків – тепло,

Були мені милі розмови веселі та жарти,

Непросто і просто життя моє часом текло.

 

Ген-ген мої гори! Вони мені вірять, як сину!

Ген-ген мої весни, яких вже не буде повік!

Я й не сумніваюсь: воскресне моя Україна!

І люди підтвердять, що чесний я був чоловік!

 

Не треба ні ангела з мене робити, ні бурю, ні кригу.

Я дякую долі, що ані оглух, ні осліп,

Що жив неспокійно й залишусь на світі у книгах,

А книги потрібні Вкраїні! Як воля, як віра, як хліб…

 

Вед.: У цей складний для нашої України час ми маємо вірити, що все буде добре. І не маємо права забути, що Україна є, була і буде. Як говорив Степан Пушик. що не просто грудка, а земля з народом є.

 

Вед.: Наша вікторівська земля славна і юними талантами. Сьогодні вшанувати світлу пам'ять нашого земляка завітала Ангеліна Кирик, яка виконає пісню «Молитва за Україну».

 

Прощайте, друзі, бо прощатись час,

Нехай мужніє слово в ріднім краї!

Як моя пісня долетить до вас,

Згадайте, милі, і я вас згадаю.

                             Нас гріло сяйво юної зорі,

                            Нас пломінь знань до смерті буде гріти.

                            Не кличу в гості, друзі дорогі,

                            Бо справжній друг, як зможе, сам приїде.

 

Вед.: Дійсно, друзів у С.Пушика багато. Адже сьогодні зібралося так багато людей, щоб в черговий раз згадати нашого геніального односельчанина, який часто допомагав словом чи ділом, усім, хто до нього звертався.

Запрошуємо до слова директора Вікторівської гімназії ім.С.Пушика Ленюка Федора Ярославовича

Дякуємо

Вед.: Просимо поставити квіти до меморіальної дошки нашого славетного земляка – Степана Григоровича Пушика.(директор із заступником ставлять квіти)

 

Вед.: Урочистості з нагоди відкриття пам’ятної дошки Степану Пушику вважаються завершеними. Дякуємо всім за увагу та приємні хвилини спілкування.