Галина Медвідь-Завідляк

АНОТАЦІЯ

досвіду роботи класного керівника

Медвідь Галини Богданівни

Педагогічний стаж: 25 років.

Проблема, над якою працюю в системі виховної роботи : - «Формування національної свідомості, патріотичних почуттів учнів засобами національно-патріотичного виховання».

Педагогічне кредо: «Щастя для мене – виховувати різнобічно та гармонійно розвинену національно свідому, високоосвічену, життєво компетентну людину, здатну до саморозвитку та самовдосконалення».

ОПИС ДОСВІДУ

Тема досвіду: «Формування національної свідомості, патріотичних почуттів учнів засобами національно-патріотичного виховання».

Провідна наукова ідея досвіду: виховати у майбутніх громадян України почуття обов'язку і поняття честі, уміння підкоритися товаришеві й наказати йому, бути ввічливим, суворим, добрим і стійким - залежно від умов життя, удосконалення особистості не тільки як головної продуктивної сили, а й як активного громадянина України, духовно багатої, морально благородної особи. На цьому зосереджуються зусилля всієї системи виховання, формування особи нового типу суверенної держави

Мета досвіду: виховання молодої людини - патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, виявляти національну гідність, знати і цивілізовано відстоювати свої громадянські права та виконувати обов'язки, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, бути конкурентоспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал, носій української національної культури. Передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особи стіс них рис громадянина України: національної свідомості, розвинутої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей, таланту.

Завдання:

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовність її захищати;

забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть в Україні;

виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядницької позиції;

утвердження принципів вселюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та моралі;

формування творчої особистості, виховання цивілізованого господаря;

забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їхнього здоров'я;

виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;

формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовки до життя в умовах ринкових відносин..

Актуальність досвіду: у сучасному житті приділяється багато уваги національної самосвідомості учнів, згуртовується колектив за допомогою колективних справ, участі у заходах, зорієнтованих на патріотичне виховання, відродження культури, традицій, збереження мови, народу.

Новизна досвіду: сьогодні в умовах величезних змін у соціальному, економічному і політичному житті України постала проблема радикальної перебудови у сфері виховання, тому передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України: національної свідомості, розвинутої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей, таланту є найголовнішою проблемою на сьогоднішній день.

Результативність: забезпечення сприятливими умовами для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей; для розвитку професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності особистості, позитивна динаміка зростання рівня патріотизму в країні, зростання соціальної і трудової активності населення, його внеску до розвитку основних сфер життя, діяльності суспільства і держави, подолання екстремістських проявів окремих груп населення та інших негативних явищ, відродження духовності, соціально-економічна і політична стабільність та зміцнення національної безпеки.

Учитель будує Україну в дитині, в молодому поколінні.

Омелян Вишневський.

Україна починається з тебе.

В’ячеслав Чорновіл

Становлення і розвиток незалежної України, формування нових соціально - політичних відносин можливе лише за умови усвідомлення мо-лодим поколінням особистої відповідальності за долю своєї країни. Відтак, патріотичне виховання учнівської молоді стає важливою складовою части-ною процесу формування зрілої особистості – громадянина, справжнього спадкоємця і продовжувача національних традицій з активною громадян-ською позицією. Адже патріотизм – одне з найглибших людських почуттів, закріплених віками і тисячоліттями, що поєднує в собі любов до своєї Вітчиз-ни, рідної землі, свого народу, своєї матері, бажання зберегти історично-куль-турну спадщину і готовність до їх захисту.

Патріотичне виховання – пріоритетний напрям усієї навчально-виховної роботи – на уроках і поза ними. Маємо виховати особистість із розвинутою національно-патріотичною свідомістю.

Чи ж усі педагоги обізнані із психологічними особливостями її розвитку?

Професор Дрогобицького педагогічного університету ім. І. Франка Омелян Вишневський виділяє три етапи такого розвитку:

«1. Етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення, що при-падає на дошкільний і молодший шкільний вік і становить основу, фундамент патріотичного виховання. У батьківській родині відбувається засвоєння дити-ною материнської мови, колискової пісні, бабусиної казки. У садочку й школі дитина починає усвідомлювати народні звичаї та обряди (колядки, щедрівки, вертепи та ін.), бере в них участь. Через щорічне повторення народні традиції звичаї та обряди засвоюються як зразки поведінки та способу життя людини, здійснюючи вплив на національно-патріотичне виховання дитини.

2.Етап національно-політичного самоусвідомлення, який припадає на підлітковий вік, коли школяр із лона сім’ї та школи переходить у громадське середовище. На цьому етапі відбувається приєднання підлітка до різноманітних дитячих і молодіжних громадських, політичних організацій і об’єднань, які бе-руть участь у вихованні завтрашнього громадянина України. Під впливом ус-відомлення соціального життя, вивчення історії та культури народу підліток замислюється над долею рідного краю, його минулим і сучасним, ставить перед собою завдання вибору свого місця в житті й долі рідного народу. Важливим моментом становлення національно-патріотичної свідомості в цей період є формування національної гідності людини.

3.Етап державницько-патріотичного самоусвідомлення, коли поняття «національного» виходить за межі етнічності та сягає рівня державності. Ха-рактерними рисами цього етапу є вияв любові, поваги до своєї держави як го-ловної мети нації. Державний патріотизм можливий за наявності в народу неза-лежної держави, бо лише незалежна держава з її символами та конституційни-ми правами є підгрунтям державницького мислення її громадян».

У процесі формування національно-патріотичної свідомості відбувається самоідентифікація індивіда зі своєю нацією, утвердження цінності історичної пам'яті, побудова на її засадах відповідної світоглядної системи, що, з одного боку, є життєво необхідною умовою повноцінної реалізації особистості, а з другого, успішного розвитку українського суспільства в цілому.

Патріотичне виховання – це багатовимірний та багатокомпонентний процес, спрямований на формування цілісної системи якостей, які перетворюються у потреби служіння українському народу і Батьківщині.Зміст героїко-патріотич-ного виховання передбачає глибоке розуміння природи учнів, їх індивідуаль-них рис і можливостей, повагу до особистості дитини, турботу про її гармоній-ний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.

Тому робота з виховання патріотизму повинна мати системний характер і складатися з компонентів, кожний з яких поєднує пізнавальний, емоційно-вольовий і поведінковий аспекти, а саме:

Патріотична свідомість (самосвідомість) як результат осмислення індиві-дом своєї громадянської ролі у суспільстві (захист історико-культурних, полі-тичних, економічних надбань, незалежності, особистий внесок у розбудову державності України, зразкову громадянську поведінку та ін..)

Патріотичні почуття (любов до рідного краю, мови, культури, повага до історичного минулого, відданість національній ідеї).

На мій погляд, стержневим моментом системи формування патріотичних якостей повинні стати історичні традиції перемог українського воїнства, само-пожертва в ім’я захисту Батьківщини. Знання і дотримання традицій народу неможливе без хорошого знання історії Вітчизни.

Усвідомленню позитивного іміджу України у світі сприяє знайомство з успіхами та творчістю видатних земляків (спортивними рекордами братів Кличків, А. Шевченка, Я. Клочкової, І. Сверстюка; іменами театральних діячів Б. Ступки, А. Роговцевої, І. Миколайчука, переможницею пісенного конкурсу «Євробачення» Русланою Лижичко). Такі приклади викликають почуття поваги й особистої причетності, заохочують до активного життя, стимулюють бажання зробити щось значиме для свого народу.

Рідна мова – найважливіший засіб патріотичного виховання. Вона була і є важливою сферою впливу на національну свідомість молоді, ідентифікаційним кодом нації. Розуміння учнями процесу повернення до рідних коренів, витоків українства, національного самоствердження і саморозвитку вже є проявом патріотизму.

З метою організації патріотичного виховання учнівської молоді провод-жу інтегровані уроки пам’яті ("Їх славні імена в літописі Великої Вітчизняної", "Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зветься"…), організовую зустрічі з учасниками АТО; години спілкування («Я – громадянин і патріот держави», «Ми нація єдина», «Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!»…).

Отже, для досягнення системності у героїко-патріотичному вихованні учнів я використовую наступні форми, методи та технології:

міжпредметні учнівські дослідження (учнівські реферати, портфоліо, проекти);

кооперативне навчання,проектну діяльність і аналіз життєвих ситуацій, рольові та імітаційні ігри, дискусії, дебати та ін.

Хочу зазначити, що виховання іноді здійснюється не тільки під час орга-нізованих освітніх дій. Можливо, найвпливовішим у становленні особистості стає те, що ми не вважаємо головним: переглянутий фільм, почуте висловлювання. Дітям потрібно знати, що їх чують. І те наскільки їм вдасться реалізувати свій внутрішній потенціал, у значній мірі залежить від впливу дорослих. І насамперед від особистості вчителя, рівня сформованості у нього патріотичної свідомості і громадянської компетентності. Тому що, як сказав Лев Толстой, «двері відчиняються тільки всередину – на себе».

Чи задумувався хто над тим, що у ХХІ столітті (часі активного розвитку технологій, нових можливостей для людей, нового укладу життя) буде місце війні, як і тисячі років назад на різних світових територіях? Чому відбуваються війни? Що ділять люди між собою? За що борються? Чи так, можливо, перевіряють рівень патріотизму?.. Для чого витрачати людське життя (а воно дається лиш раз, бо ми ж не герої комп’ютерних ігор, де вбити, вмерти чи жити фактично одне і теж) на агресію, пролиття крові,звірства, спустошення, сльози, смерть, якщо можна мандрувати, пізнавати нове, вивчати нові мови, товаришувати з представниками різних народів, пізнавати їх культуру, з повагою ставитися до кожного у цьому світі, приймати той факт, що у будь - якого народу є «свій дім» - територія, на якій споконвіку живе та розвивається цей народ. Таку «територію» Батьківщиною звуть. На мою думку, люди мають бути лояльні та толерантні один до одного, адже який колосальний досвід має людство, щоб у ХХІ столітті довести кожному: війна несе розруху, крах мрій, депресію та зневіру. Загляньмо у глибини людського буття… кожна людина має сім’ю, та є складовою частиною роду, а рід становить народ, а кожен народ повинен мати державу. А отже, територію існування - Батьківщину. Така світова будова людського укладу життя. Та коли у сім’ї, у школі, на державно-му рівні в голови молодого покоління закладають комплекс меншовартісності чи навпаки величності, прагнення завойовувати інших, тим самим доводити, що ти чогось вартий, - оце все і призводить до військових конфліктів, до трагедій сімей, родин, цілого народу.

Безумовно, у сім’ях, школах України повинне бути патріотичне виховання, але не на пустому місці. Не на шаблонах, а на конкретних прикладах, опира-ючись на досвід родичів, всього народу. Щоб любити батьківщину, потрібно багато знати про неї, а сюди входять такі чинники: народознавство, крає знав-ство, історія краю та України, історія власної родини, знання мови, знання лі-тератури краю та української літератури, знання психології, знання основних чинників культури сусідніх народів, поважне ставлення і до свого, і до чужого, знання основ християнства (адже саме через християнство українці отримують основу моральності людей, поняття гріха, взаємини із святими та Богом). І це ще неповний перелік того, чого потрібно виховувати у душах підростаючого покоління. На рівні держави має бути розроблена одна система морально – па-тріотичних цінностей, щоб не траплялося так, що народ протистоїть вторгнен-ню іноземних військ, а жителі певних регіонів запросто продаються і за безцінь віддають частину землі, свою родину чужинцям, бо геть не усвідомлюють себе українцями.Зрозуміло, що такі люди,як дерево без коріння, перекотиполе, не відчувають приналежності до батьківщини, до держави, а самі по собі.

Українці через історико-політичні умови свого розвитку роками виховува-лися, як неповноцінна частинка іншої держави, цілої системи. Роками наш на-род відривали від своєї території, пригнічували. Намагалися нівелювати відчут-тя приналежності до української нації. Багато жителів України у своїх родинах знають про голодомор, репресії, переселення, розкуркулення. Це ті заходи, що вбивали в українців українське, які робили з нього безликих радянських людей: без нації, без власної мови, без християнської віри . Зараз у всіх сім’ях основа роду не вільнолюбний козак, що за Батьківщину життя покладе, а радянська людина, у якої батьківщина, то безлика територія у мільярди кілометрів, де ро-сійська мова – це «найкраща мова у світі», це те знічев’я, коли говориш україн-ською, значить ти меншовартісний, недостойний, де не можна гордитися Украї-ною, бо Росія величніша і ще чогось…бо така була пропаганда. Та вже отруєн-ня роду українців відбулося, так «радянські » бабусі і дідусі виховували влас-них дітей, а ті, хоч вже і час змінився, почали виховувати своїх дітей, закла-даючи в їх душі механізми, які тонко руйнують оболонку любові до України, яка ще тільки-но молоденьким тонким шаром почала «покривати» українця нового покоління. Ніяк не стабілізується життя в державі, а це лякає та злить батьків юних українців, у серцях не раз і словечко яке скажуть неповажне про батьківщину, а у юних це все відкладається. Як змінити ситуацію? На мою думку, опертися на досвід поколінь. Навіть, якщо ми в більшості своїй і вихідці із безликої величезної країни - Радянського Союзу.

Я переконана, що немає жодної української родини, яка б не постраждала від розкуркулення, переселень, голодомору, у Великій Вітчизняній війні. Багато українців за таких важких життєвих умов залишалися героями. Такі історії під-носять дух молодих українців, вчать гордитися родичами, народом, державою. Усвідомлення того, що кожен з нас будує націю, розвиває державу, майбутнє робить реальністю, робить українця щасливим та гордим: я – українець! Облич-чя країни змінюється: все більше українців дорослих та малих небайдужі до по-дій у державі, готові захищати країну, готові тут вчитися, працювати, щоб змі-нити її обличчя, щоб з гордістю говорити: «Так, є у нас проблеми, але ми їх ви-рішимо, бо ми українці! Ми збудуємо таку країну, на яку заслуговуємо!»

Патріотизм – любов до вітчизни, відданість своєму народові.

Патріот– той, хто любить свою батьківщину, відданий своєму народові, го-товий заради них на жертви і подвиги. Так тлумачить ці поняття словник. По-годжуюся з твердженням «Патріотизм (від гр. patriotes — батьківщина) - любов, відданість своєму народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його над-бання, продовжити примноження його загальнолюдських і національних мо-рально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як зазначав В.О.Сухомлинський, па-тріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов'я-заний з освіченістю, етичною, естетичною й емоційною культурою, світогляд-ною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формуван-ня особистості».

Виходячи з того, що «джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, колискова пісня, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчне минуле народу, життєдіяльність історич-них постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мисте-цтва і культури), конкретна діяльність особистості щодо матеріального та куль-турного збагачення своєї країни.» , вчителі мають на своїх уроках використо-вувати власний патріотичний досвід, досвід своїх родин та родин самих учнів. Події в Україні 2014 року збурили хвилю патріотизму. Багато дітей дошкіль-ного віку співають гімн держави,старші активно збирають речі для солдат, у школах відбуваються зустрічі з воїнами з передової.

На долю наших воїнів випали і випробування у війні в Афганістані.. Су-часні хлопці і навіть дівчата не бояться труднощів армійського життя, йдуть служити в армію. А зараз деякі наші односельці є активними учасниками АТО. Ці хлопці своєю відвагою утримують страшну силу російських загарбників. Це завдяки їм Україна залишається державою Україною, нашою Батьківщиною. Нехай повертаються живими!

Українські письменники пройшли такі випробування, що більшість із них можна піднести до лику святих. Вони страждали за українську націю, своїм словом прагнули наблизити створення незалежної України або ж укріпити ту незалежність. Недаремно у Біблії сказано, що усе було створено Божим Сло-вом. Тому українські письменники своїм словом, як неймовірної сили знаряд-дям, збурювали душі українців, пробуджували від рабського сну.

Я зараз не на передовій серед військ АТО, але, як учитель, я завжди на передовій у вихованні патріотизму в серцях учнів, майбутніх захисників та будівників держави України. Це мій і моїх колег на перший погляд непомітний вплив з уроку в урок виростить у майбутньому могутні дерева з міцним корінням патріотизму, що надійно укріплять Україну. Я вірю, прийде час: не бути українцем стане соромно!

Красномовство вчителя, його власний патріотичний досвід, пов’язаний з родиною, досвід родин учнів обов’язково виховає в учнях небайдужих, справжніх українців!

В основі системи патріотичного виховання має бути національна ідея як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому.

Основними пріоритетами національно-патріотичного виховання є виховання любові до Батьківщини, формування національно свідомої особистості, для якої думати та розмовляти українською мовою так само природно, як дихати; осо-бистості, що відчуває себе частиною рідного народу, єдність з його корінням, історією, традиціями, минулим, сьогоденням і сильним майбутнім.Саме тому у нашій школі проводяться заходи, бесіди, диспути,виховні години, метою яких є зміцнення і поглиблення найцінніших громадянських якостей молодого поко-ління, формування активної життєвої позиції, сприяння процесу самовихован-ня патріота-українця. Адже саме патріотизм, громадянськість повинні об’єдну-вати українців, зберігати те, що протягом століть було нашою метою, – неза-лежну державу.

У цей тяжкий для всіх нас час ми як ніколи згуртувались,співпережи-ваємо, намагаємося тут, на мирній території, допомагати українській армії. З цією метою працівники школи та учнівський колектив взяли участь у проведен-ні благодійної акції «Допоможи воїнам АТО», відправленні посилки «кіборгам», в’язанні маскувальних сіток,ліпленні вареників. Актуальним є організація збирання та поширення інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, волонтерів та інших громадян, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України.

Героїчні й водночас драматичні й навіть трагічні події останнього часу спо-нукають до оновлення експозицій шкільних музеїв, заповідників та кімнат бо-йової слави, зокрема щодо інформації про учасників АТО та волонтерів з даної території; необхідно взяти шефство над родинами учасників ATO, які цього по-требують. В цілому важливим є формування засобами змісту навчальних пред-метів якостей особистості, що характеризуються ціннісним ставленням до су-спільства, держави, самої себе та інших, природи, праці, мистецтва.

Немає важливішого завдання як виховання нового покоління українців. Без об’єднання зусиль держави, освітніх установ і громадськості цього зробити неможливо. А головне в цьому – зацікавленість всіх у вихованні високоосві-ченої патріотично налаштованої української нації, без якої Україна може втра-тити свою державність. Можемо з упевненістю говорити, що на наших очах виростає покоління молодих людей з усвідомленим почуттям національної гід-ності, гордості, совісті і справедливості, яке формується в стінах навчального закладу. Втім, патріотичне виховання слід здійснювати не тільки в загально-освітніх школах, а провадити його для всіх громадян. Важливо, щоб кожен член українського суспільства прийшов до усвідомлення своєї особистої відпові-дальності за все, що відбувається в нашому спільному домі. «Не дивіться на Україну як на землю своїх батьків. Дивіться на неї як на землю своїх дітей. І тоді прийдуть зміни» (Святослав Вакарчук).

Доля України залежить від тих, хто сьогодні сидить за шкільними парта-ми.Доля України залежить від національної свідомості її громадян. Саме тому національно-патріотичне виховання повинне займати провідне місце в навчаль-но–виховному процесі.

Метою патріотичного виховання є становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демо-кратичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, знати свої права і обов’язки, цивілізовано відстоювати їх, сприяти єднанню українського народу, громадянському миру і злагоді в суспільстві.

Результатом патріотичного виховання має бути сформованість почуття патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння україн-ською мовою.

У процесі роботи учитель шукає шляхи і засоби глибокого засвоєння про-грамового матеріалу та формування в учнів високої національної свідомості, акцентує увагу на краєзнавчому матеріалі як складової національного вихован-ня школярів. Відомо, що патріотизм починається з любові до батьківської хати, до колискової, яку співала мама, до сім'ї, родини, до рідної мови і народної піс-ні. Саме це формує поняття «малої батьківщини». І тільки уже пізніше прихо-дить усвідомлення себе сином чи донькою великої Батьківщини – України, гор-дості за її славне минуле і розуміння того, що треба навчатися, працювати для її майбутнього.
Отже, на мою думку, виховання національної самосвідомості сприяє збагаченню духовного світогляду школярів, формує усвідомлення особистістю себе як часточки українського народу з власною національною гідністю. В наш час, коли нівелюється приналежність людини до певної нації, виховання справжнього патріота набуває особливо важливого значення. Виховуючи в учнів любов до рідного краю, ми формуємо гідне майбутнє нашого народу.

Наукові джерела

1. «Навчальні матеріали онлайн. Педагогіка у запитаннях. У чому сутність патріотичного виховання». Режим доступу: http://pidruchniki.com/pedagogika/u_chomu_sutnist_patriotichnogo_vihovannya

2. Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.
3.Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994

4. Гевко О. І. Національно-патріотичне виховання студентів вищих педагогічних закладів засобами декоративного ужиткового мистецтва: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. педагог. наук: спец. 13.00.07 "Теорія і методика виховання" / О. І. Гевко. - К., 2003. - 20 с.

5. Васянович Г. П. Мета завдання та принципи патріотичного виховання студентської молоді / Г. П. Васянович // Вибрані твори: збірник наукових праць в 5-ти т. - Львів: Сполом, 2010. - С. 424-431

6. Абрамчук О. В. Патріотичне виховання студентів вищих технічних навчальних закладів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. педагог. наук: спец. 13.00.07 "Теорія і методика виховання" / О. В. Абрамчук. - Тернопіль, 2006. - 20 с.

7. Кіндрат В. К Формування патріотизму в школярів у концепції

В. О. Сухомлинського / В. К Кіндрат // Педагогіка і психологія. - 1998. - № 3. - С. 56 – 63

8. Методичні рекомендації щодо національно- патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах(додаток до Наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 641) .

9.Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді(додаток

до наказу Міністерства освіти і науки України від 16. 06. 2015 р. № 641)