четвер, 18 лютого 2016 р.

На допомогу вчителям-філологам уроеи літератури рідного краю

    
                      http://pidruchnik.in.ua/sites/default/files/styles/large/public/field/image/TWFgIupiuDE.jpg?itok=4OdDMK5z
     «Нащадки
                 Митуси»                       
                                      http://linguana.com.ua/wp-content/uploads/2014/12/Literatura-Zahidnoyi-Ukrayiny-do-1939-r..jpg


    Матеріали до уроків літератури рідного краю

     Підготувала вчитель української мови та літератури
Вікторівської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. Медвідь Г.Б.


C:\Users\winter\Downloads\4099.jpg          Для чого жити, як не для любові?
         У чому зміст? Чи в грошах, чи в вині?
          Напевно, в тому ж таки щирім слові, Яке  злетить зненацька в тишині.




         Пропонований посібник містить проекти розгорнутих конспектів уроків літератури рідного краю.
        Конспекти спрямовані на формування в учнів високої морально - духовної культури, національної свідомості; розвиток пізнавальної спрямованості та творчих здібностей  учнів; формування навичок виразного читання у школярів.
         Зібрані матеріали допоможуть вчителям української мови та літератури у підготовці та проведенні уроків літератури рідного краю, допоможуть розширити кругозір, розвинути творчий  інтелект, глибше осягнути духовність, моральні  цінності, місце людини в житті.
            Я не претендую на досконалість цих конспектів, однак сподіваюся, що вони зацікавлять усіх, хто викладає українську мову й літературу у загальноосвітніх школах і допоможуть їм у повсякденній педагогічній діяльності.
                                                                                                                 Медвідь Г.Б.









Тема.Поезія рідного краю
Мета:ознайомити учнів з творчістю поетів рідного краю,засобами художнього     читання,музики  й співу передати чарівність поетичного слова;
             розвивати естетичні смаки учнів,навики виразного читання поетичних   
            творів;
             прищеплювати любов до рідного слова,пісні;
          виховувати шанобливе ставлення до культури та літератури рідного краю.
                       Хід уроку
І. Організаційний момент.
Звучить Гімн Галича
C:\Users\сергей\Desktop\галич\dg1 (1).jpg
C:\Users\сергей\Desktop\галич\zamok-holm-derevya.jpg

ВІЧНО!                                                           
Музика Остапа ГАВРИША
Слова Василя КРУКА

Наш меч до Волі не ржавів,
Заоре рало на врожай землицю.
Знов храми дзвоном, златом куполів,
Вітають древню Галицьку столицю!

О, перехрестя, збите копитами,
Тут княжа рать стояла на життя.
Нас хрест з-за липи проводжа світами,
Щоб повернути Галич з забуття.

З віків вернувся в Галич славний князь Данило,
Його корона вічна в галицькім гербі.
Гуртує розум Осмомислі воєдино
Народ могутній в праці, злагоді й добрі.

Наш меч до Волі не ржавів,
Заоре рало на врожай землицю.  
Знов храми дзвоном, златом куполів,
Вітають древню Галицьку столицю!

Дністер вербові розплітає коси,
І спраглий кінь до водопою йде.
За пагорб ляже сонце на покоси,
Ми тут живем! І вічно так буде!

***
Наш меч до Волі не ржавів,
Заоре рало на врожай землицю.
Знов храми дзвоном, златом куполів,
Вітають древню Галицьку столицю!

Синів обніме батько Київ давньовіких,
Гордись, Вкраїно, їх підняті знамена,
Єднай нащадків, Боже, Мудрих і великих,
Благослови Державі многії літа!
Вступне слово вчителя.Наша споконвічна земля Галицька, багата й невичерпна на оригінальні таланти, джерела художнього слова, витоки животворчої духовної сили. Над нею завше витає вільний український дух, невиснажливу силу якого успадковує, передає з роду в рід національна література, не знищена скарбниця різножанрових творів красного письменства.
І чи “нас недоля жерла”, чи доводилося “без надії таки сподіватись”, що “Встане Україна. І розвіє тьму неволі”, – ми пам’ятали: “ в своїй хаті своя й правда. І сила, і воля”. І внутрішнім зором виразно бачили серед вершинних національних святинь, – довічні постаті геніїв: Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки й добре усвідомлюємо, що вони своїм огненним словом засвітили священний пломінь українського почуття в глибинах нашої душі.
Ми усвідомлюємо себе як українців, пам’ятаючи імена письменників, зокрема,  наших краян, які збагатили самобутні традиції української літератури, утвердили національні ідеї.
ІІ.Оголошення теми та мети уроку
C:\Users\сергей\Desktop\галич\12468_html_2fb65b28.jpgІІІ.Вивчення нового матеріалу
Ознайомлення із творчістю талановитих людей Галицького району.
Вчитель.Для кожного, хто , виростаючи,зумів узяти у свою душу найсокровенніше,найсвятіше рідного краю і берегти його як етнонаціональний скарб,вміє усе це пронести крізь життя як своє «найбільше віно» з батьківської хати,той ніколи не зречеться духовних приваб цього «куточка»,а зве його Малою Батьківщиною.З такими людьми ми зараз і познайомимося.
                      Марія Букавин
Народилася 23 липня 1944р. в с.Слов’ятин Тернопільської обл.. в селянській родині.Закінчила середню школу,Кам’янець-Подільський педагогічний інститут.Працювала вчителькою початкових класів на Тернопіллі.Волею долі з 1979 року рідним домом став Бурштин.
Віршів у творчому доробку Марії Букавин-не на одну поетичну збірку. Друкувалася у г. «Галицьке слово», «Дністрова Хвиля»,ж. «Дзвін».
            Предтеч колиска
                          Галичина.Предтеч колиска.
                           Моєї долі світлий дім.
                           Легенди з дійсністю сплелися
                            На цій землі впродовж віків.
До витоків її глибинних
Дороги сходяться мої.
Несу,як матері дитина,
До неї радощі й жалі.
                       В молитві Господа благаю,
                       Щоб боронив її від зла…
                       Мій Галицький коханий краю,
                       Святиться хай твоє ім’я.
Святиться хлібом і піснями,
Життя законом щонайвищим.
Моя земля обітована,
Моєї долі тиха пристань
Віра Багірова (Віра Михайлівна Багірова(Николин)) \\СЕРГЕЙ-ПК\Users\сергей\Downloads\bagirova (2).jpg
Народилася 1948р. в с.Слобідка-Більшівцівська,Галицького району.Закінчила Задністрянську СШ.Навчалася в Калуському хіміко-технологічному технікумі.За направленням Міністерства освіти проацюівлв на Сумгаїтському хімкомбінаті в Азербайджані.Після повернення в Україну працювала начальником зміни у виробничому управлінні «Водоканал»,у редакціях газет «Політика і культура», «Західний кур’єр», «Дзвоник».Автор багатьох книг для дітей,поетичних  і прозових творів .Впродовж багатьох років співпрацювала в редакційній комісії журналу «Веселка»(США).
                   Наше місто
Голубих річок намисто
Одягнуло наше місто.
І пташині голоси
Будять ранки від роси.
                  В молодечому завзятті
                  Квітне рідне Прикарпаття,
                 Діамантова перлина
                  У віночку України.
А Франка задума вічна
Привітала день зустрічний
Для здобутків і для мрій,
Для кохання і надій.
                       Мир колише синє небо
                      На ялинках і на вербах.
                      І вдягається в розмай
                     Наш гуцульський рідний край.
                     Омелян Миколайович Ліуш
Народився 2 грудня 1951р. в с.Кінашів Галицького району,тут і живе ціле життя,за винятком тих років,коли вчився у Снятинському культосвітньому училищі та служив у лавах Збройних Сил.Працює художнім керівником Кінащівського Народного Дому  і вчителем музики Жалиборівської школи.Його творчий доробок- це десятки пісень і віршів.25творів самодіяльного композитора складають збірник «Пісні над Дністром»,підготовлено до друку ще один збірник пісень  різної тематики.
Походження назви міста Галича     Слухання пісні. Пісня про Галич
В сиву давнину,над Дністром голубим,
Народилося місто привітне.
Через сотні віків пережив і зцілів,              
І донині,мій Галиче,квітнеш.
             Рідний Галиче мій,княжий Галиче мій,
            Сивий діду,ми твої правнуки.
           Тим горджуся,що я галичанином звусь,
         Звуться дідти і звуться правнуки.
Ти у війнах горів,від навал ворогів,
Ядра,бомби тебе руйнували,
Але вистояв ти і в руїнах зберіг
Свою гордість і княжую славу.
                Від біди і негод хай нас Бог береже.
                Ми Йому будемо щиро молитись,
               Щоб ти ,Галиче мій,з кожним днем розцвітав
                І щоб люди могли в мирі жити.
Тихо-тихо Дністер свої води несе,
З ними ніжну свою прохолоду.
В чисті плеса ріки, у води голубінь
Задивилося місто на вроду.
                     Рідний Галиче мій,наше місто надій,
                      Ми тобою усі гордимося.
                      Ясне сонце нехай над тобою  сія,
                      Достигає у полі колосся.
Від біди і негод хай нас Бог береже.
Ми Йому будемо щиро молитись,
Щоб ти ,Галиче мій,з кожним днем розцвітав
І щоб люди могли в мирі жити.
                       Ольга Михайлівна Візнович
Нар.15 січня 1958р.в с.Залуква Галицького р-ну в селянській родині.Закінчила Залуквянську восьмирічку,Галицьку середню школу,Іванл-Франківське професійно-технічне училище №13, здобувши фах секретаря-друкарки.Працювала на локомотиворемонтному заводі м.Івано-Франківська.
Вірші пише зі шкільних років.Друкувалася в періодичній пресі,зокрема в газетах «Нова Зоря», «Дністрова Хвиля», «Галицьке слово».
                           Дністер
Палають зорі,наче іскри,
Понад водою за селом,
І ти пливеш,мій сивий Дністре,
Змахнувши долею-веслом.
                       А ти пливеш у сині далі
                       Поміж кручених берегів,
                      Звисають хмари,мов коралі,
                      Напнуті зливою дощів.
А ти пливеш у тихій зморі,
Обабіч-верби і рогіз,
Ґелґочуть гуси,понад води
Струною витягнувся ліс.
                             Десь вдалині він грає вістрям,
                             Пілперши неба височінь,
                            А ти пливеш,мій сивий Дністре,
                           У непроглядну далечінь.
                             Квітослава Львівна Тимус(Фіголь)\\СЕРГЕЙ-ПК\Users\сергей\Downloads\43245324.JPG
                          Нар.23 лютого 1945р. в с.Крилос в сім’ї сільського вчителя та  м     
                        домогосподарки.Після закінчення Крилоської семирічки та  
                       Галицької середньої шкіл навчалася в Івано-Франківському педінституті.Здобувши фах вчителя,працювала у школі.30 років свого життя віддала Музеєві історії давнього Галича-після двох років праці науковим співробітником стала завідувачем музею,на цій посаді працює дотепер.Вірші пише давно. Чимало з них покладено на музику місцевими композиторами. Друкувалася в періодичній пресі. Автор і співавтор ряду краєзнавчих видань.
                 Княже місто моє…
Під сонцем святої землі,
Походження назви міста ГаличаДе дзвонами грають церкви,
Стоїть княже місто моє,
Стоятиме вічно й завжди.                                   
                        Його не зламали століття,
                       Ні чвари бояр,ні навала орди,
                      Його переможна зірниця
                        Світила в дорозі завжди.
Візьму я у свої долоні
Малесеньку грудку землі…
Мій Галич не буде в неволі-
Гартоване місто в борні.
                         Галина Василівна Януш
Народилася 30 січня 1965 року на Івно- Франківщині.У 1982р. закінчила Комарівську СШ, в 1991р.-Івано-Франківський інститут нафти і газу.Другу вищу освіту здобула в Івано-Франківському інституті права,економіки та будівництва(спеціальність «Правознавство»), який закінчила в 2004р.Працює в цьому ж інституті.
Друкувалася в періодичній пресі,зокрема в г. «Дністрова Хвиля», «Галицьке слово».
                                  Галич
Прадавній Галич…Княжий двір,
Походження назви міста ГаличаВнизу Дністер виблискує,синіє.
Несе у вічність людські думи-мрії,                      
Відлічує роки,а з ними  і надії.
        Прадавній Галич…У задумі князб
        З любов’ю землю свою оглядає.
        Він ще не зна,який підступний час,
        Не відає,що край його чекає.
Чекають війни,а тягар ярма
Скує багатство,велич й силу.
І непоборним стане царство зла,
Сльозами й болем вкриє Україну.
             Здригнеться в горі й Галицька земля,
             Та не впаде народ твій на коліна,
             І тут відродиться й прославиться твоя
              Свята многостраждальна Україна.
І шлях тернистий цвітом оживе,
І солов’їна мова залунає,
Державність наша сонечком засяє,
І лиш тоді добробут завітає.
           З руїн воскресне твоя горда мрія,
            І храм величний в висоту зросте.
            Лише тоді відродиться Вкраїна,
           В любові,в правді,в вірі оживе.
            Лідія Михайлівна Українець
Нар.4квітня 1962р. в селищі Більшівці Галицького р-ну в сім’ї службовців. Після закінчення Більшівцівської СШ вступила у Львівський автодорожній технікум,який закінчила у 1983р.Працювала в школі.
Друкувалася у  г. «Галицьке слово», «Дністрова Хвиля», «Нова зоря», «Чарівниця».Автор збірки поезій «Я –українка»(2002р.)
                      Рідна земля
Візьму я в руки грудочку землі,
Бальзамом цим я рани залікую.
Моя любов й тепло такі малі
Порівняно із тим,що я відчую.
                 Так хочеться згорнутися в клубок
                  І обкотити землю цю і змірять.
                 Здається,що до цілі тільки крок,
                   Якщо у снах із мріями леліять.
Або злетіти птахом і крильми
Обняти землю і торкнутись сонця,
І вже не повертатися сюди,
Бо світ такий малий з мого віконця.
C:\Users\сергей\Desktop\пушик\d93Qz4oAxRU.jpg                                 Степан
                    Григорович      Пушик         
         Народився 26 січня 1944р. в мальовничому селі Вікторів. . Закінчив Вікторівську восьмирічку,Косівську середню школу та Тлумацький сільськогосподарський технікум. Любив літературу, народну поезію, але над усе – історію.
    Творчу і трудову діяльність почав з п’ятнадцятилітнього віку.
    Навчався на загальноосвітньому факультеті Івано-Франківського педінституту (1964-1967). Закінчив Літературний інститут ім. М. Горького в Москві (роки навчання 1967-1973).
       Захистив дисертацію на звання кандидата філологічних наук за темою «Слово о полку Ігоревім» та слов'янська міфологія», професор. Член Національної спілки письменників України (1971), член українського ПЕН-клубу (1989), член НТШ (2000). Автор багатьох книг поезії та прози.
         Твори друкувались англійською, башкирською, білоруською, болгарською, киргизькою, китайською, литовською, молдавською, російською, румунською, словацькою, польською, угорською, італійською, іспанською, словенською, македонською, непальською, узбецькою мовами та мовою есперанто.
       Був  обраний народним депутатом України від Коломийського виборчого округу (1990-1994), членом Асоціації народних депутатів України попередніх скликань Верховної Ради, член Спілки письменників України та Українського ПЕН-клубу.
       Лауреат Державної премії  України  ім.  Т.  Шевченка в галузі літератури, премій  ім. М. Ірчана (1971), О. Копиленка (1985), премії  ім. П.  Чубинського (1999),  премій  ім. В.  Стефаника (1998), премії ім. Памви Беринди (2001), премії ім. Нечуя-Левицького (2007) за здобутки в досліджені  фольклору, нашої старосвітщини , зокрема слов'янських дохристиянських вірувань. 2013 р. Вінницька обласна влада започаткувала також літературну премію імені “Русалки Дністрової”. Першим її лауреатом за доробок про найдавнішу українську історію став наш краянин Степан Пушик.
       Нагороджений  орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1997), та до 60-річчя від дня народження орденом святого Володимира. Почесний член «Просвіти» та Спілки краєзнавців.
      За заслуги перед Україною та її народом Рада Українського козацтва при Президентові України й Міжнародна асоціація «Козацтво» своїм Універсалом від 20 травня 2008 року присвоїла Степанові Григоровичу Пушику звання «Полковник Козацтва» з правом носіння  військових козацьких одностроїв та спецзасобів.
          Творчий доробок письменника вражає і обсягом і глибиною.
         Близько сотні пісенних текстів поета покладено на музику композиторами  А. Кос-Анатольським, В. Івасюком, О. Білашем, А. Пашкевичем, Б. Шиптуром,  О. Гавришем, М. Литвином, Б. Юрківим та іншими. Найпопулярніші пісні вийшли окремою книжкою «Співають гори» та численними буклетами «Любисток», «Над горою місяць повен», «Козак гуляє».
       Широкий резонанс викликали його наукові дослідження. Він автор численних наукових статей з історії, краєзнавства, міфології, фольклористики.
          Небагато знайдеться в Галичині сіл, де б не побував письменник і фольклорист С. Пушик, а народні перлини  збирав буквально в усіх областях України та Криму, за рубежем, де живуть українці, не був тільки у двох республіках колишнього СРСР, облітав майже усю північну кулю Землі. З його легкої руки з'явилося чимало телефільмів, радіо і телепередач.
       Варто б  говорити про Степана Пушика як автора віршів для дітей, зокрема про дві його поетичні збірки «Маленьке шпаченя» та «Золотий човник», про Пушика-перекладача, про його громадську невтомність.
    При тоталітарному режимі за безкомпромісну творчу і життєву позицію митець не раз зазнавав  гострої критики і переслідувань, був звільнений з роботи.
       З перших днів Степан Пушик активно включився у процес  українського відродження. В парламенті, будучи членом демблоку і опозиційної Народної ради, виборював Декларацію про суверенітет України (16 липня 1990 року) та Акт про проголошення Незалежності України, за який проголосував 24 серпня 1991 року.

 У ніч з 13 на 14 серпня перестало битися серце відомого прикарпатського письменника, літературознавця, фольклориста, журналіста, громадсько-культурного і політичного діяча, кандидата філологічних наук, професора Прикарпатського університету ім.В.Стефаника Степана Пушика
  Рік тому(2017) письменник отримав високу державну нагороду – Орден “За заслуги” ІІ ступеня.
 Степан Пушик — автор одного з найбільших щоденників у світі. Цей щоденник налічує близько 300 томів, у кожному з яких є до 200 сторінок.
                    Луквиця
L:\Природа\Рисунок2.jpgСерце за селом в розлуці нудиться,
Ніби й небо тисне на плече.                          
Згадуєш, як на Підгір’ї Луквиця            
Серпантинно й молодо тече.
                    Весело хлюпоче, ніби радиться
                    З  потічками, що біжать з гори.
                    Скільки я зазнав тут горя й радості,
                     Що і не питай,не говори!
Випливає річка з лісу Чорного,
А впадає з Луквою в Дністер,
Вергає камінням ,наче жорнами,
І колись у повінь, і тепер.
                       Відгуляють води.Мул осядеться,
                       Знов заграє Луквиця,мов скло.
                        Там,де Луква з нею зустрічається,
                         Галич був!І звідси починається
                         Вікторів мій – батьківське село.
Світить річка бродами та плесами,
І малює луки течія.
З неї починалася поезія,
Молода поезія моя.


C:\Users\winter\Desktop\Ткачівський2\Photo_02.JPG                  Ярослав Васильович   
Ткачівський  
 Народився 14 серпня 1957 року в місті Галичі Івано-Франківської області. Він -  поет і прозаїк, пісняр і гуморист, сатирик і журналіст. Закінчив факультет  журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка.
 Постійно мешкає в Івано-Франківську. Автор близько 25 книжок.


   Ярослав Ткачівський - член Національної спілки письменників України з 1995 р.; член ради, відповідальний секретар Івано-Франківської обласної організації НСПУ. Лауреат і переможець Всеукраїнського літературного конкурсу імені Миколи Лукаша (номінація «Поезія», 2010 р.) та журналу «Дніпро» (номінація «Інтимна лірика», 2009 р.); дипломант і володар «Золотого тризуба» ЛО «Кобзар» (номінація «Я люблю тебе, Україно!», 2011 р.). Лауреат літературних премій імені Тараса Мельничука (за роман у віршах про кохання «Медовий місяць», 2009 р.) та імені Івана Франка в номінації «Література» (за поетичні та пісенні збірки, 2011 р.).
Автор книжок:
«Воскресіння», «Вервиця», «Володар дум», «Гармидер в стольнім Яйцеграді», «Ренети з маминого саду», «Без шолома йду...», «Сяєво сьомого неба», «Медовий місяць», «Кумедний гороскоп», «Дивоцвітом грають весни», «Хміль солов’їних ночей», «Срібне весілля», «Лиш не згасне любов», «Сльоза блаженства», «Смішний дідусь», «Неділя всепрощення», «Пісня на порозі Раю», «До моря їхали...», «Кульова блискавка, або Півень-ловелас», «Чари Афродіти», «Пояс вірності»...
                                Викторів
Моя колиско-поміж двох річок,
Між Луквицею й Луквою місцина.
Тут вперше погляд мамин зустрічав,
І мама вперше пригортала сина.
                      Отут  я ріс,збивав з трави росу,
                      У Батьківськім Потоці пас корови.
                     На Лахманівці верби ще ростуть,
                     Вони для мене-ніби сестри кровні.
На Бережанщині-перший танець мій,
Кружляв тоді метеликом під сонцем.
До панни доторкнутися не смів,
А нині все здається,ніби сон це.
                    Літа минули, я пішов у світ,
                   Пізнав обман,добро і негаразди.
                   В селі уже змінився п’ятий війт,
                   І мої друзі- вже статечні ґазди.
Гостинцем йду,стрічаю земляків,
Правицю тисну мозолисту й дужу.
На хвилечку у гості залетів-
За Викторовом я заскучив дуже,
                 За вами,односельці дорогі,
                 За стежкою до батьківської хати.
                 Світлицею я марив  й дорожив,
                   Бо тут почав трудитись і кохати.
Я кваплюся сюди,коли є час,
Хоч розкіш ця у мене дуже рідко…
Я сто земель у світі зустрічав,
Один лиш Викторів для мене рідний.
                     Дуби столітні онде височать,
                    Над ними,мов літа,птахи курличуть.
                     Роки,роки наввипередки мчать,
                      А спогади мене в минуле кличуть:
«Приїдь,прилинь на хвилечку бодай
І усміхнися мамі по-синівськи,
Земний уклін вітцівщині віддай,
Навідайся до друзів викторівських.
                          Отут тебе чекає вся рідня,
                           І видається Великоднем буденне.
                           Та ж без коріння не прожить ні дня,
                           Ні тут,ні там,куди колись прийдем ми».
Моя колиска-Викторів-село,
Згасає туга в маминій оселі.
Вітцівщина-цілющеє зело-
Веселий світ і помисли веселі!                  
   Заключне слово вчителя.Ось і перегорнули ми останню сторінку нашого журналу.Багато дізналися нового, познайомилися з прекрасними людьми, патріотами своєї землі, поетами, які стільки зробили, аби українське слово надалі  жило  та  чарувало ще не одне покоління.
              Бажаю кожному з вас стати борцем за відродження рідної історії, мови, культури.Любіть Україну,шануйте її народ і себе.Хай кожен з вас добрим ділом стверджує, що нашому роду – нема переводу.Будьте гідними називатися українцями.           
           Володимир Григорович Наконечний
Працює завідувачем хірургічного відділення МСЧ Бурштинської ДРЕС.
Народився 10 березня 1958р. у Воркуті (Росія) в сім’ї політв’язнів.Батьки повернулися в рідну Україну,тож дитинство минуло в Карпатах,,у мальовничому селищі Делятин.Закінчив Івано-Франківський медінститут,здобув фах лікаря.Та є в нього Божа іскра,що запалює в душі вогонь…Тоді на папір лягають поетичні рядки.Багато його  віршів покладено на музику.Публікувався у періодичній пресі.
                                Я-українець
Я-українець.І горджусь
Цим іменем свого народу,
Перед святим Христом клянусь
Не відректися свого роду.
                      І кожен день, і кожну мить
                    Йому служити присягаю,
                      І захищать,і боронить
                       Свободу батьківського краю.
Віддати сили боротьбі
За нашу вільную державу
І відродити на землі
Сплюндровану козацьку славу.
                         Моя Вкраїно,краю мій,
                       Солодка мово солов’їна,
                        Без тебе важко в світі жить,
                       Бо ти у нас одна-єдина.
Що важливішим є для нас,
О український мій народе,
Як наближатим повсякчас
День Незалежності й Свободи?
                      Я-українець.І горджусь
                       Цим іменем свого народу.
                       Я присягаю,я клянусь
                       Не відректися свого роду!
Слово вчителя. Дуже хотілося б, щоб, вийшовши з уроку, ви не тільки запам’ятали почуте, а й серцем відчули красу рідного слова,пісні  та зрозуміли, що прославляти рідну землю можуть не тільки поети і письменники, а й прості пересічні люди.


Домашнє завдання.Тому завданням вашим буде  попробувати  і свої творчі здібності: написати поезію про свою рідну землю,своє село (твір)




Тема.Віра Багірова. «Свята земля»
Мета: читаючи збірку Віри Багірової «Свята земля» , прищепити дітям    
            християнські норми і принципи;
             розвивати навики виразного читання поезій;
             сформувати навики поведінки дитини на засадах християнської моралі.
                                   Хід уроку
                           На дошці слова: « Свята земля,де ти родився,
                                                          Де ти христився і змужнів,
C:\Users\сергей\Desktop\В.БАГІРОВА\bagirova.jpg                           Де розум твій,як цвіт розвився,
                          Де між людьми ти заяснів.»
                                                                                  Віра Багірова
І.Організаційний момент.
Вчитель.Найбільше нещастя сьогоднішнього світу полягає в тому,що люди не усвідомлюють у повній мірі,для чого вони живуть.Пошук примарного щастя,задоволення фізичних потреб людини протягом життя приводить її врешті-решт до розуміння,що це не те - є щось краще,вище.А це краще,вище-любов.Що це за почуття?Як навчитися любити?Чи правда,що любов рятує душу?Як уникнути страждань, позбутись негативного впливу оточуючого світу? Як стати справді щасливим?
    Природне прагнення любові закладено у людині з народження. Люблять бідні і багаті, молоді і старі, здорові і каліки. Любов, мов сонце,зігріває людські душі. Це почуття є чимось неземним, це -дар Божий. Люди,що живуть без любові, власне, не живуть, а існують з постійними болями та смутком, внутрішнім невдоволенням.
C:\Users\сергей\Desktop\В.БАГІРОВА\bagirova (1).jpg            Говорячи про любов,маємо на увазі не тільки стосунки між людьми,але й ставлення до всього живого, до рідної землі, до Батьківщини. Тільки з дитинства дитина може навчитися земної любові, а через земну любов прийде до неї любов неземна - вічна, безкінечна, найпрекрасніша: це любов Творця. До того, хто дав життя, послав на землю для вдосконалення.
     Однією із таких людей є Віра Михайлівна Багірова-
сьогодні добре знана і шанована у нашому районі і далеко за межами Прикарпаття.Її знають і дорослі ,і малеча.Знають , як авторку багатьох видань,що стали близькими,улюбленими широкому загалу читачів.Книги Віри Багірової стали настільними у вчителів,вихователів,катехитів,батьків,дітей…Її слово просте і зрозуміле.Воно про істину. Воно допомагає жити, розуміти життя, пізнавати світ через любов,Божі заповіді, християнські засади.
ІІ.Оголошення теми та мети уроку.
ІІІ.Основний зміст уроку
  Вед.1.   Святим Духом земля творилася.Від Святого Духа живиться кожна людська істота. Святий Дух із духом Землі оживлює природу тварин і рослин.
   Вед.2.  Святі місця – церкви,базиліки, храми, каплиці, місця молитовних згромаджень людей - все  миле зору Господньому і додається особливим відтінком веселки.
     Вед.1. Святе місце – Єрусалим, де ходили стопи Господнього Сина, коли Він перебував у людському тілі. Вся Палестина, а потім і вся земля- святі.
C:\Users\сергей\Desktop\Новая папка\16183.d[1]_t2.jpg                                     Свята земля
                                           Свята земля,де ти родився,
                                            Де ти христився і змужнів,
                                            Де розум твій,як цвіт розвився,
                                             Де між людьми ти заяснів.
Свята земля,де твої предки
Відбили орди псів-заброд,
Щоб народився ти безсмертним
І непохитним як народ.
                                       Свята земля твоя розп’ята
                                      Була на атомі й мечі,
                                      Щоб брат горів любов’ю брата,
                                      Яка всід сонця гарячіш.
C:\Users\сергей\Desktop\Новая папка\hollyland8.jpgСвята земля, де Матір Божа –
Твоя Опікунка земна.
Свята земля – як біла рожа, -
Красива,чиста і одна.
                                   Свята земля дає причастя
                                   З крові героїв і розп’ять.
                                    І тільки тут зазнає щастя
                                   ЇЇ синівська, буйна рать.
Вед.2. Ми кланяємося доземно, тобто, до ніг самого Бога і дякуємо за подароване життя як перехід у вічність.Відкладім на хвильку всі турботи, погляньмо вверх у Небеса і внутрішнім зором осягнімо своє щастя зустрічі з Творцем через слово. Ми – Божі люди, Його діти у співслужінні із Христом. Тож служімо своєму Панові «бездоганно, і у всьому себе виявляймо, як служителів Божих…»
                                 Господа славлю
Господа славлю за сніг у долині,
C:\Users\сергей\Desktop\Новая папка\a80b744edd.jpgСлавлю за дощ,що грибами росте;
За клопіт,за пісню, за усміх дитини,
За сонце любові Його золоте.
                               За те, що Він дав мені правду пізнати,
                                              За те, що молитву кладе на уста,
                                              Що силу дає, аби хрест підіймати
                                              Руками людськими що знають Христа.
За те, що у розпачі, слізній скорботі
Святе одкровення приходить на час.
C:\Users\сергей\Desktop\Новая папка\jesus-christ-returns_6.jpgЗа те, що у радості, волі, роботі
Він в домі моєму і посеред нас.
                                Його я дитиною є. І по тому
                               Вседушно стаю в Літургію святу,
                               Слава Отцеві – Духу Святому,
                              Слава навіки Ісусу Христу!


Вед.1. Ісус Христос – Господь нашої землі. Закликає нас усіх до джерела любові Його Серця, і нікого не відкине, хто прийде до Нього, покаявшись.А хто прийде, той пізнає зміст і сенс життя.
                                      Любов
C:\Users\сергей\Desktop\Новая папка\galileya.jpgТа невже ж бо Земля стала менша нараз,
Що любов уміститись не може зазвичай.
Та любов, що людей сотворила в свій час,
А не білі і жовті,і чорні обличчя.
                             І хіба має значення колір очей,
                            Колір кіс і пігментне забарвлення шкіри,
                             Коли всі ми живемо із Божих речей,
                             Кріпнем в диві любові та віри.
А якщо нам любов розтоптати вкінець?..
Ми хдурієм. Життя перетвориться в відчай.
Всемогутній Господь творить много сердець,
А не білі і жовті,і чорні обличчя.
                                 У Бога всі рівні
У Бога всі рівні: жебрак і сповідник,
Президент і мале немовля.
Праця відранку, праця зопівдні,
Усе,що годує земля.                                
Не сан і не велич Він важить в долоні,
А сльози людських покаянь –
Для Нього вони – світлофори червоні,
Бальзам для п’яти Його Ран.
Болі, страждання за чиїсь помилки,
Спокута за батьківський гріх
Важать  на Божій долоні престільки,
Що ми б і не зважили їх.
Вед.2.У Біблії благословенна Діва Марія, що прийняла в лоно Боже Слово, виступає як Христородиця .До Неї, матері Спасителя, єдиної жінки зі всіх жінок у Біблії приходить матеріалізований ангел -Господень прекрасної постави, повний любові та поваги і довго розмовляє з Нею.
Вед.1.Пречиста Діва Марія, утаємничена  у працю і месіанство свого Сина, нагороджується величезною любов’ю та відданістю всього християнського люду . Її титуловано Богородицею, адже після  таїни Небовзяття  Вона у славі стоїть  поруч  Свого Сина  Ісуса Христа у святих небесах. Як до матері великої родини християн , до Неї у життя.Слово «мати» є магнітом крику про допомогу.
Вед.2.Під опіку Богородиці ставали славні українські козаки. Під опіку Богородиці віддана вільнв Україна.І вся свята земля – під захистом її любові та милосердя.
                                           На молитву «Не імами….»
Не маєм надії ні крихти,
Не маєм розради в усім.
До Тебе вклякаєм, Пречиста,
У церкві святих і месій.
                            Ти нам поможи в безнадії,
C:\Users\сергей\Desktop\Новая папка\coimbra2.gif                              У розпачі світла подай.
                              Пречиста Діво Маріє,
                              Відкрий на хвилиночку рай!
Твоїми дітьми є у Бозі,
Близькими твоїми дітьми.
Тобою ми так хвалимося,
І не постидаємось ми!
                           Я так прогнівила Ісуса Христа
Я так прогнівила Ісуса Христа
Відкритим гріхом і таємним!..
До Тебе приходжу, о Мати Свята,
З проханням й поклоном доземним.
                                         До Тебе надію свою відішлю,
                                         Котра безнадією зветься,
C:\Users\сергей\Desktop\Новая папка\preview.jpg                 Моли свого Сина,коли я молю,
                  Хай скрутнеться в Нього серце.
Своїми гріхами Його до хреста
Я цвяхами знов прибиваю.
Спасаєш народи,спасаєш міста,
Спаси мене, Пані, благаю!
Вед.1.Кожна книга співця духовності Віри Багірової приносить радість відкриття нового шляху до Бога – до джерела святої Любові і Милосердя, Любові до дітей, рідної землі.
Вед.2. «Свята земля» - нехай вона буде благословенною Богом. Нехай буде благословенною Галицька земля, на якій було так багато страждань і горя, яка не стала від цього менш красивою,славною, знаною; земля , по якій ми ходимо щодень, яку любимо, славимо, на яку щодень вклякаємо в молитві, благаючи в Господа  ласки і терпіння.
                          Дякую Господи!
C:\Users\сергей\Desktop\Новая папка\jesus-christ.jpgСонечко проміння зранку роздає
Дякую, Господи, що ти в мене є!
                           Відкрила молитва серденько моє,
                           І зрадів мій Господь, що я в Нього є.
Від обіймів  мами радісно стає,
Дякую, Господи, - все у мене є!
Вчитель.Дорогі діти!Нехай читання книги «Свята земля» не пройде мимо вас і залишить глибокий слід  у ваших серцях.Нехай проміння Христа  дійде до вашого кожного серця , буде освячувати кожен ваш день.
Нехай Божа благодать зійде на вас, вашу родину, на всю нашу неньку-Україну.
                                 


                                       Її поезія то хвиля несподівана,
C:\Users\сергей\Desktop\о.я\9043_html_m404bfe29.jpg
                                 її пісні то сонце і гроза
                                     Поетична візитка за творами Орисі Яхневич
 Мета: ознайомити учнів із творчістю унікальної жінки-поетеси Орисі Яхневич;
              розвивати навики вдумливого виразного читання поезій;
              формувати стоїчні риси характеру;
              виховувати кращі моральні риси людини – милосердя,людяність,     доброту, співчутливість.
Вчитель.Колись,у далекому-далекому минулому грецький мудрець-філософ Зенон проводив свої заняття біля портика Стоя в Афінах.Він говорив,що людина має надавати перевагу розумові, а не почуттям серця, повинна мужньо й стійко переносити життєві труднощі, негаразди. Так виник філософський напрям – стоїцизм, а його прибічники стали називатися стоїками.Тепер про людину, яка виявляє стійкість і мужність, незламність волі під час життєвих випробувань, говорять, що вона має стоїчні риси характеру.
Саме таким стоїчним характером і володіє унікальна жінка - поетеса, з якою ми сьогодні і познайомимося – Орися Яхневич.
  Ведучий І: Про неї ходять легенди. Її беруть  за взірець... Її люблять люди старшого покоління, а найбільше молодь. Хто ж вона - ця крихітна перлина України- молода поетеса з Покуття  ОРИСЯ ЯХНЕВИЧ?
Вчитель.Чомусь пригадалася притча про святого Петра і чоловіка, який просив святого замінити хреста, якого носить на плечах, бо затяжкий. Петро послухав і дозволив чоловікові вибрати легшу ношу. Пробував, пробував чоловік різні хрести, поки не вибрав найзручнішого, як йому видавалося. Яке ж було здивування чоловіка, коли святий Петро лише сказав: «Але то і так є твій хрест, чоловіче!»
Се я до того, що кожному належиться робити те, що належиться, і не шукати собі ґудза, як люблять казати в Галичині. Головне, аби робити з любов’ю і відчуттям внутрішньої відповідальности за те, що робиш
Орисі Яхневич із Городенки випав «тяжкий хрест» – інвалідство. До восьми років росла зі своєю сестрою-близнючкою, як післявоєнні діти. Люблячі батьки (особливий пієтет у Орисі до батька Михайла, сільського коваля, який помер у 52 роки). А відтак тяжка хвороба прикувала її до ліжка, і весь світ вона спостерігала з вікна своєї хати. 
Скажу крамолу, але, швидше всього, Орися би ніколи не писала вірші, якби залишилася здоровою. Виходить, що інвалідство і поезія були ЇЇ хрестом.
Ведучий ІІ: Орися  народилася 17 жовтня 1947 року в селі Семенівка Городенківського району під знаком Зодіака Терези. Люди цього знаку особливо чутливі до краси, до мистецтва, до літератури. Саме такою є і Орися. Заочно закінчила одинадцять класів середньої школи.
Орисю віддавна оточували добрі люди та чи не найбільше в Городенці, куди вона згодом переселилася жити. Але це вже було потім. А спочатку:
              Дякую Богові
Я в світ прийшла в осінню днину,
Під гороскопом  Терези.
Мене в колисочці ,дитину,
Поставили під образи...
В святих батьки просили долі
Для мене , первістки-дочки...
Єлеєм пахло на престолі,
В руках горіли свічечки.
Благословив отець і церква,
Були слова сільських кумів…
Та тільки ти, тривожний світе,
Все те підтримать не зумів…
Ти перекреслив рідних плани,
Моє майбутнє - перетнув…
І солі зготував на рани…
Позбавив спокою і сну…
Втопив в безодні світлі мрії,
В прекрасне віру легко вбив…
Дякую Богу за прозріння –
Один мене він полюбив!..
Ведуч.1.Поетеса сильна духом. Їй Бог дав великий письменницький талант.
Сьогодні Орися Яхневич в розквіті творчих сил. Вона членкиня Спілки Письменників України з 1985 року.
http://writer.if.ua/files/foto/orisja_janevich.jpgОрися Яхневич ніби повторила долю Лесі Українки. На її віршовані рядки:
                        “Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
                            Серед лиха співати пісні,
                      Без надії таки сподіватись, жити хочу! Геть думи сумні”
Орися Яхневич визначила своє життєве кредо.
                  Назустріч сонцю
Не зупинюсь, не похитнуся,                      
Нехай хурделиця сніжить, -
Бій, бій хворобі!.. Я – сміюся!
Триматись буду! Буду жить!
Хай сто недуг і бід на душу – 
Впаду і знову підведусь, -
Бо кедром я стояти мушу,
Бо я до тебе, Сонце, йду.
           Кожен день мій прийдешній - свято.
                       Кожна зустріч – радість нова...
                       Буду сонячні вірші писати – 
                       Цим я дихаю. Цим я жива!
                      Лиш до сонця мій крок і пісня.
                      Здрастуй, часе! Добридень, вік!
                      Щастя маю. Бо я не пізно,
                      Ні, не пізно прийшла у світ!
ВЕДУЧИЙ ІІ: Одержимість, мужність, боротьба і перемога - основний мотив поетичних творів збірки.
ЧИТЕЦЬ: В заключному слові "борися"
                   Чую своє ім’я.
                    Шепоче життя: "змирися"
                    З тим, що готую я..."
                   Ще будуть злети, падіння,
                   Спочинок, боротьба...
                   Я - за ясне горіння,
                   Мала для мене доба.
                   Подвигу лине клич, 
                  Сурма зове.
                  Дорога
                 Ніжність людських облич.
                 Сонячні далі, висі -
                 Не схиблю в дорозі я...
                 В заключному слові "борися" 
                Сяє судьба моя. /Яхневич О. „Боротьба”/.
Ведучий 1.Краса і велич рідної землі не залишають байдужими тих, хто вважає себе українцем. Не залишається і байдужою до своєї землі й Орися Яхневич.
Слово поетеси повніше наливається барвами і голосами навколишнього світу. Трави у неї – це шовк, пісні розливаються солов’їно. А ще звучить у поезії гордість, це допомагає підкреслити патріотичні настрої.
Ведучий ІІ.Лірична героїня відчуватиме себе щасливою тільки тоді, коли щасливою буде Україна. Орися Яхневич щиро любить Україну, любить Прикарпаття, любить своє рідне село Семенівку та людей, що її оточують: своїх батьків і родину, друзів, сусідів, своїх читачів, які пишуть до неї листи.
Ведучий І.Особливо глибоко западають в душу рядки, в яких ніжна, вдячна авторка передає свою любов, найдорожчій людині – матері, яка живе всі роки лише для доньки.
                                   Мамі
                   Село моє рідне, побачимось скоро,
                   Нелегко прожити без твого тепла...
                   Матусенько мила, краплинко прозора,
                   Ти тільки для мене на світі жила.
                   Покірна і добра, печальна й ласкава,
                   Не знала ти втіхи зі мною й на день.
                   Кружила нас доля, гірка і лукава
                   Озвалася щастям лише із пісень.
                   Моря й океани, джерела й потоки
                   Несуть свої води, а з ними й печаль...
                   З піснями твоїми – усі мої кроки.
                   З піснями іду я у сонячну даль.
Ведучий ІІ.Низько схиляється перед матінкою, яка присвятила своє життя Орисі, цілує її натруджені руки і віддає шану всім матерям на Землі.
                             Молімось 
                     Розвивсь на обочах,
                     Розвивсь на зарінку
                    Весни молодої
                    Смерековий шовк...
                                     Молімося за матір,
                                     Молімося за жінку,
                                     За хліб, що дочасно
                                     І в пору зійшов...
      Молімось за сина,
       Молімось за дочку,
       За биті дороги,
       Якими йдемо –
                                За спів солов’їний,
                                В вишневім садочку,
                               За ту Україну,
                              В якій живемо!
   Молімось і знаймо
   Чиї ми є діти, -
   Якої планети, землі...
   Гріхи, що придбали,
                                Щодня сповідаймо...
                                 Цінуймо й цілуймо
                                 Батьків мозолі!..
                                 Молімось!..
Ведучий І.Образ матері ототожнюється у віршах Орисі Яхневич з матір’ю – Україною.
                     Люблю тебе, земле.
Я землю зігрію не словом, а ділом,
Не просто – любов’ю, а світлим коханням...
О, скільки над нею негод прогуділо –
Земля ж бо як мати – дає нам світання.
Дарує життя висоту соколину,
Доріг рушники простеляє весняні...
Люблю тебе, земле, за цвіт, за калину,
За хліб і за сіль, і за проліски ранні!..
З джерел живодайних я п’ю твою воду,
Лікуючи нею і розпач і спрагу, -
У серце беру твою щедрість і вроду,
А ще: переймаю від тебе наснагу!..
                                        Україні
                         Як мені без тебе, Україно...
                         Коли ти – то пісня солов’їна!
                         Коли ти дала мені дорогу
                         В світ широкий, у нову тривогу.
                         А мені без тебе, як без сонця, 
                        Як без кленів – вірних охоронців.
                         А мені без тебе, як без вітру, -
                         Нема ласки, радості, привіту!..
                        Україно-ненько. Я з тобою,
                        Як з дзвінкою долею – судьбою!
                        Що нас може в світі розлучити?..
                        Лиш одне – умерти і не жити.
                     Мужність
               Сходинками болю і печалі
              Не зійду, а піднімусь увись.
              Гляну теплим поглядом у далі,
C:\Users\сергей\Desktop\о.я\18780531.jpg
              Що із рідним краєм обнялись.
              Піднімусь вам прихилити неба,
              Під яким я мріяла й росла,
              Де навчилась: Треба – отже треба! – 
              Мужній цей девіз взяла для себе...
              Бо інакше б жити не змогла.
Ведучий ІІ.Здавалось, нерухомість змусить Орисю замкнутися у чотирьох стінах хати, у самій собі. Та вона не примирилась з невблаганними фатумом.
      Душею і серцем поетеса тягнеться до людей, наполегливо реалізовує себе як людина творчого хисту і “Словом привітним для людей зацвіла”. Її вірші наповнені людським теплом, радістю, оптимізмом.
Ведучий І.Не буде перебільшенням сказати, що в загартованій до випробувань натурі поетеси, як і в наполегливій праці над поетичним словом, є неабияка особиста і громадська сила волі, є невиснажлива жага і мужність. А визначальна її риса – доброта, любов до людей.
                                      До людей
                     Не шукаю доріг, рівних плаїв, стежок
                     До людських добрих, ніжних сердець
                     По тернистих кущах, по ярах, рівчаках...
                     Я іду! Я біжу – навпростець..
                     Зустрічайте мене! Я бджолою лечу!..
                     Все, що маю, віддам до краплини
                    Меду з серця свого наточу –
                    Щоб солодкі були ваші днини!..
                    Гей, радійте мені! Я – це вісник тепла.
                     В моїм серці любові по вінця.
                   Бо для вас. Для людей я жила,
                 Добра фея з гірської провінції.
        Друзям
О, як це добре, що ви є на світі         
І ваше слово веселить мене,
А ваше серце – сонце у зеніті, - 
Все зігріває: суще і земне.
Ось у цей час... У цю годину тиху
(коли усі всміхаються нараз) – 
Я бачу вас... ту підтримку велику
Яка, мов стрічка – тягнеться від вас!
Тож хай біжить дорога вам назустріч
І вітер ніжно вам у спину б’є,
А мирне небо хай теплить обличчя
І радості й надії додає!
Хай поле ваше роситься дощами,
Цвітуть калини й далі квітнуть знов, -
Хай Бог завжди і всюди буде з вами,
Його благословення і любов!..
                          Буду мужня
              Не для себе – для народу творю
              Ради нього мрію і живу,
              Ради нього – горе й біль поборю,
              Ради нього – світ перепливу.
              Молодосте! Зболена й крилата!
             Ой, ще буде сонце на путі!..
             ...На печаль, на сльози я багата, -
             Та і радість знала я в житті
             Друзі милі! Вами я горжусь
             І повік радітиму за вас,
             Й ще не раз у серці заміюся,
            Як згадаю цей чудовий час!.
            Згинь недуго, зла, лиха, зрадлива,
            Все одно не скорюсь я тобі
            Буду мужня, горда і вродлива
            В творчій праці, в думах, в боротьбі!..
Ведучий ІІ.Особливістю поетичного стилю Орисі Яхневич є близькість до народних пісень засобами віршування, зокрема притаманної фольклорові символікою, системою художніх прийомів, ритмомелодикою. Очевидно тому чимало віршів покладені на музику композиторами – краянами: Олександром Ільєвим, Василем Дубчаком та композитором з Санкт–Петербурга Валеріаном Стратуцою, українцем за походженням.
Ведучий І.Ці пісні – вірші об’єднані у збірочці “Чари любові”. Хоч збірник має ліричну назву, але в ньому є і патріотизм, і почуття дружби, і тонке бачення природи, і особисті переживання. Ці пісні заворожують серце, піднімають настрій, збагачують наші душі, нашу українську культуру, роблять наше життя кращим і веселішим.
     (Виконується пісня на слова Орисі Яхневич, муз. Валеріана Стратуци)
                  Ще вальс для нас останній не затих,
                  Мотив його не вмер ще, не повинен...
                  І ти, мій милий, знаю я, не з тих,
                  Який би раптом підкоривсь сивинам...
                  Ще не змели все до сліду роки – 
                  Є вічна спрага у душі крилатій!
                  Любов – непереможена ніким!
                  До ближнього – в серцях прозора святість!
                  Хай дмуть вітри, лежать навкруг сніги –
                  Важке й гаряче є над нами небо!..
                  Нехолодно – тепло руки й снаги,
                  І долі сміх... Чого ж іще нам треба?1
Ведучий ІІ.Поетеса ніколи не тратила свого обдарування на гонитву за літературною модою, а вийшла до людей такою, якою вона є – замріяною, розважливим життєлюбом, що трепетно любить рідну землю.
  Ведучий І.Поезії Орися Яхневич скоро знаходять дорогу до сердець читачів, бо вони несуть людям радість і новий заряд творчої енергії, роблять їх кращими, духовно багатшими.У віршах збірок проникаєшся внутрішнім світом поетеси:
                       Скриплять вози розбитою дорогою.
                       Мої протези й милиці скриплять...
                       Але душа... Не з смутком і тривогою,
                       А з гордим щастям - журавлі летять!
                       Несуть на крилах птахи розхвильовані
                       Весні від неба - голубу фату...
                       Куди не гляну - наче намальовані
                      Дорога, трави... що з дітьми ростуть!
                      О, Україно! Земле солов’я!
                       Прийми мойого слова скромну вроду, 
                       В сльозі, як в пісні оновилась я: 
                      Сумна, але не скорена від роду!
Ведучий ІІ.За 50 років літературної праці в Орисі Яхневич назбиралося 11 поетичних книг, з них дві – російською мовою, сотні публікацій в періодиці. І найголовніше – є свій читач. Розумний і добрий.
Ведучий І.Орися Яхневич не є з авторів, які вправляються в естетичному фіґлярстві. Вона дуже проста у поетичній формі, сливе невибаглива. Її вірш близький до народної пісні, він легкий, мелодійний, наспівний. Інколи Орися Яхневич вдається до форми поетичного переспіву (на рівні теми, ритму). 
Орися Яхневич залишається у руслі народної поезії: проста форма, народне моралізаторство, сільська дидактика, а ще вірші-присвяти. Але в цілому – це світлий пласт Українського Слова, можливо, світліший, аніж сама правда про внутрішнє життя Орисі Яхневич.
Ведучий ІІ.Вірші поетеси треба розуміти і сприймати як засіб і мету її боротьби за життя. А її життя – це боротьба, щоденна, без жартів і сміху. І те, що Орися життєрадісна і на позір довірлива і добра, – се її правда, і її кривда. Але у віршах маємо світ найкращий. Світ її щасливого дитинства. Світ, коли маленька донька не злазила із сильних рук батька-коваля.
Ведучий І.Орися Яхневич сильна пам’яттю дитинства. Але вона сильна підтримкою сестри і її дітей. І цей тандем здоров’я і хвороби є вічним тягарем, вічною мукою і ненаситною жадобою Життя:
               Палай свіча мого дитинства,
              А я боротись буду й жить!
              На крок назад, від злого, вбивства –
               Я переможу хоч на мить.
……………………………………….
             А мрія билася, як серце,
             Тривожив смуток і печаль…
             Та пронеслось в шаленім герці –
             За чим сьогодні жаль й не жаль.
Ведучий ІІ.Цей поетичний і життєвий досвід вже не потребує співчуття. Не потребує розуміння. Вимагає власної Правди і власної Кривди. І в цьому вічному протистоянні народжується Людина, яка щоденну веде боротьбу, аби не вбити в собі Серця, такого відкритого і спраглого. Такого Живого.
Я – інвалід. Чи божевільна?..
Пуста. Затуркана. Дивна.
Душа в квадраті. Ні. Я – вільна.
Я просто трішечки сумна
C:\Users\сергей\Desktop\о.я\iGnc7zSfcOk.jpgІ закінчити поетичну годину хочеться на оптимістичній ноті віршами самої Орися Яхневич.
                       Віра 
 Я таким же розміреним кроком
               Буду йти до тієї пори – 
              Поки щастя моє яснооке
             Не всміхнеться до мене згори!
             Поки зірка моєї надії
             Не засвітить на цілу гору...
             Отоді я спинюсь... й мої дії
            Стануть поступом... Я – не умру!
                                                                                                  
             Моя пісня до кінця доспівана...                                                             
             Моя пісня? Хто таке сказав?..                 
            Моя пісня – хвиля несподівана,
            Моя пісня – сонце і гроза!
             Моїй пісні нині лиш початок,
             А початок пісні – не з кінця...
            Їй рости, міцніти і звучати
            На регістрах радості в серцях.
Вчитель.Діти!Сьогодні ми познайомились із унікальною жінкою,лауреатом Літературних премій ім. Т. Мельничука та Л. Мартовича.
Читаючи поезію Орисі Яхневич, для якої кожен крок по життю, кожна мить — то вже щастя. Вона, на відміну від інших уміє щиро радіти щебетові птахів за вікном, сонячній днині чи маленькій сніжинці. Усе це — миті щастя, які залишаються з жінкою назавжди, бо переливаються у її поетичне слово:                              
                 …Я просто хочу жити,
                Мати щасливу днину,
                Душею не кривити, —
                Вбачати в собі людину.
Для Орисі Яхневич поезія — це опора і надія, отой стрижень, який не дає людині лягти пластом, втратити життєві інтереси. Сама поезія і дає наснагу поетесі іти до Сонця.
        Я бажаю Вам,як би не було важко, знаходити в собі сили,не занепадати духом.Беріть приклад  із людини Сонця – Орисі Яхневич.






          
1_html_m2743a1e9








 Степан Григорович Пушик – поет, прозаїк, драматург, публіцист, літературознавець, фольклорист,     журналіст, культурно-громадський діяч. Член Національної  спілки письменників України, Українського ПЕН-клубу, Міжнародної  асоціації україністів, НТШ, інших організацій.
       Кандидат філологічних наук. Професор кафедри української літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Народний депутат України I скликання (1990– 1994 рр.). Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, премій імені Павла Чубинського, Памви Беринди, Василя Стефаника, Олександра Копиленка, Мирослава Ірчана, ім.Нечуя-Левицького,міста Галича, міжнародної премії фонду імені Воляників-Швабінських при фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку, л-рної премії ім. «Русалки Дністрової»,премій журналів “Україна”, “Жінка”, Березіль”, багатьох літературних конкурсів.
      Нагороджений орденом “За заслуги” III ступеня, медалями, занесений до “Золотої Книги України – 2000” ,до 60-річчя від дня народження орденом святого Володимира. За вагомий внесок у розвиток української науки та культури нагороджений Дипломом Міжнародного відкритого Рейтингу “Золота фортуна” та ін.
      Почесний член «Просвіти» та Спілки краєзнавців.
     За заслуги перед Україною та її народом Рада Українського козацтва при Президентові України й Міжнародна асоціація «Козацтво» своїм Універсалом від 20 травня 2008 року присвоїла Степанові Григоровичу Пушику звання «Полковник Козацтва» з правом носіння  військових козацьких одностроїв та спецзасобів.
Творчий доробок письменника вражає і обсягом і глибиною.
       Цей перелік титулів та нагород Степана Пушика можна було б продовжити, додаючи вагомий список відповідальних посад, які займав письменник в літературній та суспільно-культурній ділянках на теренах Прикарпаття. Неординарна творча особистість, небайдужа до проблем рідної землі, українства, талановитий літератор, збирач фольклору, жартівник-гуморист – лише окремі штрихи портрету галичанина Степана Пушика.
                   
                          13898842961

                                                                        «Я в лузі ріс! Я в лісі ріс!
                                        Я в полі ріс! Не виріс диким!
                                           В селі не виріс без’язиким!
                                          Біду і нещастя знав і зніс !»
                                                                  «Батьківщина» 
  Степан Пушик переконаний, що народився в найкращому куточку Землі. Велика його Батьківщина, себто Україна, починається не з давнього княжого Галича і не із золотоверхого стольного Києва, хоч про них він написав багато прекрасних художніх і наукових речей, а з мальовничого села Вікторів, що одним крилом торкається Галицького Золотого току, а другим крилом - легко спадає до Чорного лісу,оповитого легендами століть.
                  Рідна сторона
                         Музика: Євген Бондаренко
                          Вірші: Степан Пушик
                            Виконує: Михайло Кривень
                               Запис 2002 р.
Тут рідний край, тут рідна сторона,
На доли гори дивляться в задумі.
Де голубіє тиха далина,
Стоять тополі, думні, як бандури.
Стоять вони, і я собі стою,
Та й думаю, що вже прожив немало.
Кує мені зозуля у гаю,
Та батькові моєму відкувала.
Приспів:
Бринить, бринить нам пам’яті струна,
Болить, немає болю без причини.
О, рідний край, о, рідна сторона,
О, найдорожче слово – Батьківщина,
О, рідний край, о, рідна сторона,
О, найдорожче слово – Батьківщина!
Він так пішов, як та ріка в імлі…
О звідки сум у день весни береться?
Як є зв’язок від зірки до землі,
Так є зв’язок від серця і до серця!
Приспів.

Дата народження поета – 26 січня 1944 року. Батько – Григорій Федорович – селянин-хлібороб; мати – Марія Кирилівна  - селянка. Коли Степанкові виповнилося тринадцять років, помер батько, мати залишилася одна з п’ятьма дітьми.
                 Вірш «Похорон батька»
Дрімав ледь-ледь в серпанку синім ліс,
Настромлений на білий спис дороги.
Тривожний крук на крилах вечір ніс
І чорний крик жбурляв мені під ноги.
                          Останні дні травневої весни
                          Пливли дощем,великою водою.
                          На цвинтар коні батька відвезли,
                          А я вернувся з ними сиротою…
Незмінно, з особливою ніжністю, згадує письменник матір, її світлий образ зринає у багатьох його творах і  світлом осяює усю його творчість. Гостро відчувається, що мати все життя була для нього і залишається найріднішою, найдорожчою людиною.
img26                               
                                                                   
                                                                              Пісня «Про матір»
Освіту здобував у Вікторівській, Комарівській та Косівській школах, Тлумацькому (Богородчанському) сільськогосподарському технікумі. Саме в роки навчання почав занотовувати легенди, прислів’я, приказки та пісні, але систематично збирає народно-поетичні твори з 1959 року, з часу першої публікації власного вірша ”Наша молодь” у галицькій районній газеті “Радянське село”. Відвідував організовану при редакції літературну групу.
Творчу і трудову діяльність почав з п’ятнадцятилітнього віку. Ніхто краще від самого письменника не написав, і мабуть не напише про перепитії його життя, і це зрозуміло: тільки пережите, виболене  і вистраждане  може переплавитися у повнокровне живе слово.
            Ні,не питай з котрої хто родини,
            Питай,чи їв,питай,хто вірний друг.
            Живи на світі вірою в людину,
            Аби ти не осліп і не оглух…
Життєві труднощі і випробування, що випали на долю митця, спонукують до глибших роздумів про сенс людського існування, роль страждань у вибіленні душі й пошуках ідеалу.
                    Юнакові
Знай межі,де правда воює зі злом,
Неси,наче прапор,імення мужчини.
Для того,щоб бути на світі орлом,
Замало надії на крила орлині.
                          Привчай своє серце до мужності крил,
                           Бо крил найміцніших для зрілості треба…
                           Нема в гороб’ячому серці тих сил,
                           Щоб крила орлині підняти до неба.
Навчався на загальноосвітньому факультеті Івано-Франківського педінституту (1964-1967).Закінчив Літературний інститут ім.М.Горького в Москві (роки навчання 1967-1973). докторантуру в Інституті мистецтвознавства,фольклору та етнології ім.М. Рильського НАНУ (1995–1996)
     Вірш «Друзям-випускникам   літературного інститутуту  ім.Горького»
Прощай,ріка моїх студентських днів!-
Лишився храм науки за плечима
І той бурштин з балтійських берегів
Русявокосий, з сивими очима.
                             Прощай,Москва!
                              Ще вулиць твоїх шум
                              У сни мої і спогади ввірветься,
pyshik                               Шевченко,Пушкін.Дум високий струм
                              Уже піснями ходить вколо серця.
Прощайте,друзі,бо прощатись час,
Нехай мужніє слово в ріднім краї!
Як моя пісня долетить до вас,
Згадайте,милі, і я вас згадаю.
                                  Нас гріло сяйво юної зорі,
                            Нас пломінь знань до смерті буде гріти.
                             Не кличу в гості,друзі дорогі,
                              Бо справжній друг,як зможе,сам приїде.
У 60-х роках працював старшим економістом у Яворові, Довгополі Косівського та Верховинського р-нів.
               Я з гір.
       Ще молодий мій вік.
       Літа лише пливуть до літа.                           
          Іду,
        Як йде із гір потік
      Долину дзвоном веселити.
                           Я не зариюсь в мул,як сом,
                            Чуттям,думками не змілію,
                             Не буду гавкати там псом,
6208050_001_1                               Де я чогось не розумію.
Бо не шукав даремних лавр,
І не чекав вітрів попутних,
Легенькі свята проміняв
На працю,куплену за будні.
                                  Я бруд і гидь не золотив,
                                   На цвіт троянд не лив помиї.
                                    І що учора посадив –
                                    Сьогодні чисто зеленіє.
Іти за променем зорі –
У цьому найвірніший поступ.
Те люди творять на землі,
Що підніма у високості.
       Служив у Радянській Армії (на ракетній базі; 1964–1967), а згодом кореспондентом газети «Прикарпатська правда», головою ради Клубу творчої інтелігенції, керівником літературної студії. Голова оргкомітету і перший голова Івано-Франківського крайового Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Був обраний народним депутатом до Верховної Ради України першого демократичного скликання і був головою підкомісії з питань національних меншин Комісії культури і духовного відродження. Входив до опозиційної  Народної Ради (1990–1994).Одночасно — доцент Київського національного університету ім. Т. Шевченка.
Тепер — професор кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В.Стефаника. Досліджує міфологію слов’ян, фольклор та історію краю, пише про відомих українських культурних діячів.
        У літературі вирішальну роль відіграє, безумовно, талант, все зводиться до нього, усе урешті-решт вирішує він, але навіть найпотужніше обдарування без життєвого досвіду, знання глибинної сутності основ життя міліє і з часом засихає, як дерево без ґрунту. Степану Пушику завжди було що сказати читачам, він ніколи не відчував нестачі тем і сюжетів, бо з раннього дитинства пізнав ціну
хліба, і його доля, кажучи словами великого поета, стала часткою долі самого народу. Це можна вважати щастям митця, але важким, виболеним щастям.
Захистив дисертацію на звання кандидата філологічних наук за темою «Слово о полку Ігоревім» та слов'янська міфологія», професор. Член Національної спілки письменників України (1971), член українського ПЕН-клубу (1989), член НТШ (2000). Автор багатьох книг поезії та прози.
Твори друкувались англійською, башкирською, білоруською, болгарською, киргизь-кою, китайською, литовською, молдавською, російською, румунською, словацькою, польською, угорською, італійською, іспанською, словенською, македонською, непальською, узбецькою мовами та мовою есперанто.
                             До пісні
Покинь,пісне,мене,
Йди між люди від серця,
Хай веселий зітхне,
110329184628132137_f0_0А сумний засміється.                                          
                      До прощань і чекань
                       Прийди віроб тихою.
                       Другом чесному стань,
                        А нечесному – лихом.
В нас дороги круті, -
Будь із тими, хто мужній.
Боязливі в житті
Справедливі не дуже.
                                 Де немає добра,
                              Бий там,пісне,тривогу.
                                Ну,збирайся!Пора
                                    У далеку дорогу
Понад 150 віршів С. Пушика покладено на музику композиторами О. Білашем,
А. Кос-Анатольським, В. Івасюком,Б. Юрківим, Б. Шиптуром, О. Гавришем, М. Гаденком, Тарасом Пушиком та ін. Вони ввійшли до репертуару виконавців Д. Гнатюк, С. Ротару, А. Мокренка, М. Кондратюка, подружжя Білоножки, М. Кривеня, В. Піруса, М. Сливоцького, ансамблів «Кобза», «Мрія», «Росинка», Гуцульського ансамблю, хору «Трембіта», капели бандуристів, Черкаського народного хору та інших вітчизняних та зарубіжних колективів.
                  Пісня  «Козак гуляє».
Широкий резонанс викликали його наукові дослідження. Він автор численних наукових статей з історії, краєзнавства, міфології, фольклористики.
Небагато знайдеться в Галичині сіл, де б не побував письменник і фольклорист С. Пушик, а народні перлини  збирав буквально в усіх областях України та Криму, за рубежем, де живуть українці, не був тільки у двох республіках колишнього СРСР, облітав майже усю північну кулю Землі. З його легкої руки з'явилося чимало телефільмів, радіо і телепередач.
         Ти так дивишся на мене,рідна хато,                  
D:\фото з телефона\IMG_20160214_162103.jpg          Мов  спитати хочеш про світи.
         У світах я бачив хат багато,
            Не було милішої,як ти.
       Варто б  говорити про Степана Пушика як автора віршів для дітей, зокрема про дві його поетичні збірки «Маленьке шпаченя» та «Золотий човник», про Пушика-перекладача, про його громадську невтомність.
 При тоталітарному режимі за безкомпромісну творчу і життєву позицію митець не раз зазнавав  гострої критики і переслідувань, був звільнений з роботи.
            І складаються строфи-куплети,
           Коли серце болить і плаче.
        Знаю:важко російським поетам,
       А вкраїнським удвічі тяжче…
                  Всякий палицю встромить в шпиці,
                   Всякий вправі тебе повчати.
                    Тяжко бути співцем в столиці,
                       А в провінції?Що й казати…

З перших днів Степан Пушик активно включився у процес  українського відродження. В парламенті, будучи членом демблоку і опозиційної Народної ради, виборював Декларацію про суверенітет України (16 липня 1990 року) та Акт про проголошення Незалежності України, за який проголосував 24 серпня 1991 року.
                                        Присвята собі
10467Мені говорять друзі: «Тит згориш!           
Киплять паскуди: кістка в горлі ти їм!
Та ж пам’ятай: Франківськ твій не Париж,                      І не Москва,звичайно, і не Київ.
                     Ти тамк далеко,друже, від столиць!
                      Провінція до свого тягне рівня.
                      Тут культ чинів! Грудастих молодиць!
                        І для екзотики Франкова Криворівня.
Тут в моді ті слова,які на  «ізм» -
Це дуже люблять жаби із болота.
Тут пишно процвітає баранізм!
А з баранами битист неохота».
                  Так, в нас таланти пильно стережуть!
                   І розцвітає творчість без принуки!
                    Якщо в Москві лиш нігтики стрижуть,
                     То в Києві вже пальці, тута й руки.
На творчих людях відьомський бенкет!
У небі – горобець,в руці – синиця!
Хай на провінції народиться поет,
Та хай1його пропишуть у столиці.
                         Тоді не скажуть люди: «Ти згориш!»
                          Усе я знаю,друзі-грамотії.
                            Це правда,що Франківськ мій не Париж,
                           Дозують правду нам Москва і Київ.
І часто серце стогне у журбі,
Бо творчість,друже,- то служіння музам.
Тримати важко гору на собі.
Та що робити?Хтось тримати мусить!

63890_html_m3f748227  Він учасник багатьох конференцій в Україні, Франції, Польщі, фестивалів у Словаччині, Гуцульських, Бойківських,  Лемківських фестин, член редколегії часописів, збірників і т. д.
                                Живу і дію.
        І усоте,знову
       Запитую у себе:
       Хто я єсть?
       Як треба – в крові
     Викупаю слово
       І переціджу
      Через власну честь.
     Тоді пущу я слово поміж люди,
     Служити вірно правді та добру.
        Сприймуть – то житиму.
Коли ж його осудять,
То й сам зі словом
Для людей умру.

    Про Пушика-письменника написано чимало літературно-критичних
розвідок, зокрема блискучі дослідження академіків Леоніда Новиченка, Володмира Качкана
Автор багатьох поетичних та прозових збірок, фольклорних записів, книжок для дітей, літературознавчих та краєзнавчих праць, розвідки про карпатське коріння Т. Шевченка «Славетний предок Кобзаря», дослідження про «Слово о полку Ігоревім», про слов’янську та праукраїнську міфологію («Бусова книга»), повість про Володимира Івасюка («Блискавиці б’ють у найвищі дерева»). Оригінальні вибрані твори вийшли в 6 томах (7 книгах), у 7 окремих збірках видано записи народних казок, пісень, українських тостів, приповідок.
Йому належить переклад кількох віршів караїмського поета Захарії Абрагамовича.
Зі шкільних років записує фольклор і на сьогодні має унікальну (понад 200 томів) збірку різних записів, мала частина яких видана книжками: народні казки «Чарівне горнятко» (у співавторстві, 1971), «Казки Підгір’я» (1976), «Золота вежа» (1983, літ. запис), «Срібні воли» (1995). Впорядкував і видав книжку ліричних пісень «Сміються, плачуть солов’ї» (1989), до якої включив власні записи фольклору. Вийшли «Пісні Карпат» (у співавторстві, 1972), «Українські тости» (1997, 2002), «Приповідки» (2009). Поетичне світосприймання, добре знання народної поезії, фольклористичні експедиції, журналістська праця, мандрівки (С. Пушик побував у багатьох країнах світу, був учасником альпіністської експедиції в Гімалаях, майже в усіх республіках колишнього СРСР, населених пунктах Карпат, Закарпаття й Прикарпаття) синтезувалися в оригінальну прозу. Повість «Перо Золотого птаха» (1978, 1979, 1982, 1989, 2004) була новим явищем в українській прозі (відзначена 3-ю премією на конкурсі  на кращу повість, роман про сучасника), жанрово (як роман з народних уст) твір «Страж-гора» підтвердив народження оригінального прозаїка, роман витримав багато видань (1981, 1982, 1985, 1989, 2004, 2005 рр.).
Добре зустріла критика збірку оповідань та повістей «Ключ-зілля» (1981), повісті та есеї «Дараби пливуть у легенду» (1991), новели та оповідання «Ватра на Чорній горі» (2001, відзначена першою премією Українського Вільного університету в Нью-Йорку фундації Воляників-Швабінських), повісті й оповідання «Славетний предок Кобзаря» (2001), роман «Галицька брама» (1989, 2006), книжки публіцистики «Івано-Франківщина» (1984), «Українці в Тюмені» (2000, у співавторстві); низки фотоальбомів (спільно з В. Пилип’юком та О. Мінделем): «Землі нев’януча краса. Івано-Франківщина» (1985), «З верховини тисячоліть. Івано-Франківщина» (1999), «Місто на Бистрицях. Івано-Франківськ» (1999), «Де шум потоків і смерек» (2003).
Перевидав «Народний калєндар» А. Онищука, опублікував історичний есей «Бусова книга» (2001–2004, 2007–2008).
Степан Пушик — автор одного з найбільших щоденників у світі. Цей щоденник налічує близько 300 томів, у кожному з яких є до 200 сторінок.
   Автор перекладу та багатьох досліджень про «Слово о полку Ігоревім» (зокрема — «Криваве весілля на Каялі», 1989; “Нове про «Слово о плъку Ігоревім», 2012),
«Моління Данила Заточника», праць з літературознавства, фольклористики, етнографії, історіографії, краєзнавства, культурології, статей для енциклопедій та ін. Зокрема, висловив гіпотезу, що автором «Слова…» і «Моління…» є князь Володимир, син Ярослава Осмомисла і брат Ярославни, дружини Ігоря Святославича         
На сцені Івано-Франківського облмуздрамтеатру ім. І. Франка йшли вистави, п’єси «Земле моя» (у співавторстві), «Заплакані вікна» (1996), «Золотий Тік» (1999), «Я іду по своїй землі» (2005)                    
При думці бігає перо.
Нічого більше я не чую,
Степан_ПушикЯк незборимий край віншую
На щастя,мир і на добро,
На долю,радість,гаразди.
Хай з хати не втікає ніжність,
Хай ріками течуть меди,
Комори тріскають від збіжжя
Нехай блищить на сонці плуг,
І птахи не летять у вирій.
Нехай іде у гості друг,
Пригостимо його – ми щирі.
Бо знали й бачили усе,
Бо де ненависть, там і блуди.
І клятий ворог не внесе
У нашу хату крихти бруду!..
Творчість Степана Пушика багатогранна. Його без перебільшення можна іменувати людиною франківського гарту чи невтомним трударем із Каменяревої , робітні”, який у „поті чола”, не покладаючи рук, постійно відчуває потребу бути в русі, в неспокої, в пошуках, у праці – аж до саможертовності.
    Дві іпостасі одного митця – пристрасного письменника і вдумливого вченого поєднуються, переплітаються між собою, створюючи своєрідну постать людини, що наділена багатьма талантами і щиро віддає їх людям. Його твори живлять дерево нашої духовності, повертають нас до рідних берегів, вселяють віру, ллють цілющу воду на наші душі.
           Хочеться сьогодні повіншувати шанованого Степана Григоровича за нашим добрим звичаєм на щастя, на здоров’я, на творчу працю, щоб її живлющі дощі многії літа скроплювали літературну ниву України, служили правді і добру.
  Сподіваємось, що джерело його творчості буде невичерпним, і ще не один десяток років він буде радувати нас своїм літературним доробком.


Pushik


 Євген Баран, голова ОО НСПУ: «Не кожному письменнику так вдалося зреалізувати свій творчий потенціал, як йому. Я визначаю кілька блоків: це пісенний блок. Пушик в ряді таких класиків українського пісенного жанру, як Малишко, як Павличко, як Білаш, як Івасюк. Я вже не говорю про фольклорний доробок, тому що стільки зібрати українського фольклору, пісень, легенд і подати їх в записах, інтерпретаціях. Він напевно, що один із небагатьох справді великих фольклористів».

        Творчість С. Пушика говорить, про те, що ми маємо талановитого письменника з оригінальним творчим почерком, письменника який постійно проникає у сферу людських взаємин, даруючи читачам нові твори, що по праву є важливими художніми відкриттями і відіграють важливу роль у формуванні світогляду читачів, насамперед, представників молодого покоління, у формуванні естетичних смаків у людей різного віку і професій.
Степан Пушик багатограний та дуже обдарований. Довженкові слова підходять до його характеристики: «я син свого часу, і весь належу сучасникам своїм».












H:\Ярослав Ткачівський\Ткачівський2\1.jpg

                                                            УСЕ ДОБРО СВОЄ ЗАЛИШУ БЛИЖНЬОМУБО ВСЕ, ЩО МАЮ, – СОТВОРИВ НЕ Я  (сценарій години  духовності за книгою
                                 Я. Ткачівського „Володар  Дум”)

На сцені символи України, прикрашені українськими вишивками, кетягами калини, квітами. З правої сторони портрет письменника.
Голос диктора:                             
Ми  раді вас вітати  у цій світлиці
І дарувати хліб із золота-пшениці,
Щоб хліб святий у всіх був на столі,
Щасливі були люди в місті  і в селі.
Серця в нас сповнені любов’ю, миром,
Бажаємо, щоб зустріч була щира.
Ведуча 1: В народі кажуть, що на землі є три головні цінності: хліб, щоб бути здоровим і сильним, жінка, щоб не урвалась нитка життя, і книга – щоб не обірвався зв'язок віків. Книга – це невичерпна криниця духовності, життєдайне джерело знань, яке потрібне людині впродовж її життя. Без неї неможлива повноцінна освіта, формування світогляду. Книга допомагає пізнати минуле і зазирнути в майбутнє. Сьогодні  наше свято присвячене людині, яка любить свій рідний край і в силу свого інтелекту і можливостей допомагає своїм землякам серцем доторкнутися до Божої любові і милосердя.
„Усе  добро своє залишу ближньому,
Бо  все, що маю, - сотворив не я.
І слово це у мене від Всевишнього,
Нехай святиться лиш  Творця ім’я…”
Ці  слова належать поету, журналісту, члену  національної спілки  письменників України  Ярославу Васильовичу Ткачівському.


L:\Природа\Рисунок2.jpgВедуча 2:  Народився Ярослав Ткачівський у мальовничому селі Вікторів, передмісті давнього Галича 14 серпня 1957 року. Мати піснею і казкою навчала сина, бо ж була дзвінкоголосою співачкою та жартівницею, а батько деколи вишколював  різкою. Але ця домашня наука пішла лише на користь, бо батьки прищепили синові любов до  художнього слова і творчої праці. Про це у вірші „Вікторів” поет пише:
„Моя  колиска – поміж  двох річок,              
Між Луквицею й Луквою місцина.              
Тут вперше погляд мамин  зустрічав,
І мама вперше пригортала сина”.
Ведуча 1:    У 1964 році Ярослав сів за парту восьмирічної школи у Вікторові і після її закінчення навчався в  Івано-Франківському МПТУ №3, де здобув середню освіту і професію столяра – червонно деревник 1974 року вперше надрукував свій  вірш в обласній газеті.  В юні роки прийшлося несолодко. Доводилося ночами розвантажувати з вагонів скловату, вугілля і цемент. Поет у цьому вірші згадує:
„Я  зазнав гаразду і  нестатків,
Я високо і низько стояв”.
Військову службу поет пройшов на Чорноморському флоті, звідки дописував до військових газет. Писав і вірші, які згодом стали піснями. Але Ярослав мріяв здобути вищу освіту і готувався до вступу в університет. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка.  Постійно  живе і працює в Івано-Франківську. Понад чверть століття пропрацював на рядових і керівних посадах обласних газет.   Створив і очолив 1993 – 2001 роках найбільший на Прикарпатті незалежний часопис „Тижневик Галичини”. Із 1998-го до 2004 року через безкомпромісну журналістську позицію пережив час, про який каже сам так:
„Пізнав я дружбу, мир і  зраду,
Пізнав  невдачі, злети і біду…
Але якось даю собі ще раду,
Бо  з Господом у серці  в путь іду”.
Ведуча 2: Журналіст  багато чого позбувся, але не втратив  власної гідності, віри і гострого пера.  Він – поет, громадянин, його болить сучасне України. Віра  в Ідеал, Абсолют, Вічне як у постійно дієві і непроминальні категорії християнства наснажують поезію Ярослава Ткачівського чистотою моралі, виповнюють душу її ліричного героя красою високих почуттів. Поезія Ярослава Ткачівського – це розмова з Богом, яка спонукає до вищих морально – етичних істин в людській поведінці, в коханні, у ставленні до Вітчизни. В цьому ви зможете переконатися познайомившись з його збірками „Воскресіння”, „Вервиця”, „Володар дум”.
Читець 1:  „Воїн Ісуса”
зб. Я. Ткачівського „Володар Дум”
Читець 2:  „Невблаганні літа”
зб. Я. Ткачівського „Володар Дум”
C:\Users\winter\Desktop\Ткачівський\письм. рідн.кр._0001.jpgC:\Users\winter\Desktop\Ткачівський\письм. рідн.кр._0002.jpgЧитець  З:  „Молитва”
зб. Я. Ткачівського „Вервиця”
Ведуча 1:  Кажуть, що кожне життя має своє число, свій знак і своє призначення. І це напевно так. Світ збудовано так, що кожен з нас, не повторюючи  іншого, не займаючи іншого під сонцем, творить саме свою зорю. Ніхто не знає, чим він заслуговує милість у Бога, але кожен з нас одержує все, що йому потрібне для реалізації себе в житті.
Читець 1:  „Ховаюсь від спокуси”
Читець 2:     „Спалив усі мости”
Ведуча 2:  Велика, чарівна та країна, з якої приходять усі люди. З неї |виходять, а назад не повертаються. Це країна Дитинства. Там починається людина, її почуття: любов, співчуття, милосердя. Від материнського тепла проростає синівська любов до землі, до людей.
“Я  окрім Бога , не знаю святішого Слова,
ніж мати, і дорожчого Слова немає,              
як  рідна земля”.
                                                                                                
Життя матері Я. Ткачівського закінчилось на цій Землі. Вона відійшла у  Вічність. Невимовним болем лягла на душу поета  згадка про невтомні, але такі лагідні  і рідні материнські руки, які  так і не змогли дошити йому вишиванку, про мудрі мамині повчання, про яблука, які вона збирала для сина, виглядаючи його з далекої дороги.
Читець 1:  „Ренети”
Читець 2:    „Біль”                      
Читець  З:   „На могилі матері”
Ведуча 1:  За поетичними візіями завжди палахкотить думка, що людині Бог дарував найбільше багатство, навіть у найважчих, у безпорадних ситуаціях плекати надію. Філософи твердять, що вона „перекидає мости до майбутнього і до надчасового”. Вдумливий і  спостережливий журналіст  з  поетичним сприйняттям не міг  не бачити того, що діялось довкола, не міг мовчати, звіряючи свої почуття  з чистим аркушам паперу, засіваючи їх не лише ніжно-ліричними, трепетно-інтимними рядками, але й гнівом на адресу тих, що живуть за принципом „аби  мені  добре”.
Читець 1:  „Фарисей”
Читець 2:  „Нам вічно чогось треба”
Читець З:  „Пересуди і обмови”
Ведуча 1:  Віра, надія, любов — основні ідейно-тематичні колізії збірки  „Володар дум”. Для її автора ці поняття завжди асоціюються зі словом Бог.  Вони є основою основ буття людини на землі, її духовною енергією, джерелом  краси й удосконалення. Відступництво від Бога „перебудовує” Добро на Зло, нівечить душу, позбавляє її тієї внутрішньої опори, без якої життя не може мати  сенсу.
Читець:  „Ти посягаєш на чуже”.
Ведуча 2:  Поезія Я. Ткачівського легка, ненав’язлива і можливо певною мірою наївна у своїй щирості й відкритості до світу і людей.
             „Я  за правду готовий  розвіяти чорнії тучі,
             Своїм серцем в борні  розтопити крихкий  льодовик.
             Для народу свого —  закуюсь Прометеєм  на кручі,
             Чи  згорю мов Ікар, бо в житті плазувати  не звик.”
Ці  рядки є справжнім кредом життя і творчості нашого земляка з Івано-Франківська Ярослава Ткачівського - поета , журналіста, але насамперед християнина, який відкрито несе любов і добро своєї душі до людей і глибоку віру у Божу вічність.
Ведуча 1: Шановні відвідувачі нашої бібліотеки, сьогодні Ви маєте добру нагоду увійти в чудовий світ духовної поезії Я. Ткачівського. Ми  віримо в те, що читаючи його книги, ви замислитесь над тим, хто ви? які ви? чиїх батьків діти? Адже людську особливість визначає духовний її зміст. І не можна відмовлятись від біблейських істин: „Не убий, не укради, не чини перелюбу, шануй батька свого&” Якщо станеться зворотнє, то людства уже не буде, бо виживання людства _ це і є виживання людської моралі і духовності.  Тож робіть добро, прикрашайте землю, будуйте храми, будинки. Будьте милосердні і любіть життя, бо це найбільше добро на землі.


H:\Ярослав Ткачівський\Ткачівський\334600890.jpg
Пане  Ярославе, дозвольте запросити Вас до спілкування.
•    Ярославе Васильовичу, які  найперші спогади дитинства
викликають у Вас сумовитий і водночас ніжний усміх?
•    В своїх віршах Ви часто звертаєтесь до Бога, до пізнання сущності гріховного і праведного, добра і зла. Що стало поштовхом до цього?
•    Ваші вірші можна поділяти на категорії: філософські, патріотичні, глибоко ліричні. Яка з цих категорій найбільш близька Вам не як поету, а передусім як людині?
•    Вірші про чисте почуття любові, так звана інтимна лірика – це біографічні твори, чи узагальнюючі?
•    Багато поетів у своїх творах називають імена людей близьких їм чи не дуже. У Вас, читаючи Ваші вірші, цього не зустрічається.
•    В короткій біографічній довідці, що в зб. «Вервиця» я прочитала, що Ви працюєте над прозовими творами. Розкажіть будь ласка докладніше ?
•    Бути письменником – це не легко. А ще важче бути поетом-піснярем, адже не кожен вірш може бути піснею. Що ж це – особливий стан душі чи іскра Божа, чи, можливо, це об’єднається разом? І як Ви прийшли до пісні?
Ведуча 1:    Ви прожили цікаве життя. У Вас багато друзів. Ваше життя в постійних пошуках, Ви віддаєте ввесь жар свого серця улюбленій справі.Ви своєю молодечою енергією запалюєте всіх, кого зустрічаєте на своєму шляху.
C:\Users\winter\Downloads\rad-17-.jpg
Тож творчих Вам успіхів у праці.
Ведуча 2: Хай у Вашій родині все ладиться, прибавляється, множиться. Хай чарує  всіх Ваша безмірна любов до своєї родини, до рідної землі,
Хай Господь охороняє Вас від злого,
Хай світить сонце  і колосяться жита,
Щоб були Ви щасливі й здорові
На  многії і благії літа.


                                                                 
                                                                            
                                                                        


1 коментар:

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.