Україно моя! Чисті хвилі ланів, Променисті міста, голубінь легкокрила!

                                                                           

                             А далі: «Зорі ясні, погожії, тихії води!»

             Це моя вишнева Україна. У зірках, у вербах, у квітці, у пташині, в дитячій усмішці, в дівочих очах, у хвилях Дніпра, в ланах золотої пшениці.

             Україна…В цьому слові і смуток, і жаль, і біль, і недоля, і краса, і праця, і боротьба за волю, і воля, і боротьба за кращу долю.

             Україна - рідна, священна земля наших дідів і прадідів. Тут ми народилися і виросли, тут уперше побачили сліпучу синь українського неба і простори зелених ланів. Рідний край  починається з прадавніх коренів нашого народу. Наш український рід справді прекрасний. Тут споконвіку шанували працю, хліб на столі, рушник на стіні, вербову гілку, криницю з журавлем. Тут здавна над усе любили волю.

               Як не любити таку країну, як не пишатися нею?! Хіба можна вибрати іншу?!

                                                                    Можна все на світі вибирати, сину,

                                                                     Вибрати не можна тільки Батьківщину.

                Коли ми думаємо про минуле України,то перед нами постають жахливі картини безправ’я і поневолення рідного народу. Шуміли над її просторами вітри історії,стогнала земля під копитами орд кочівників-завойовників, грудьми ставали на її захист мої далекі мужні пращури. Освятив її золотим хрестом Володимир Великий,згуртував і зміцнив, створивши наймогутнішу в Європі державу – Київську Русь – Ярослав Мудрий. Заступила моя рідна земля собою Європу від дикої татаро-монгольської орди. Лежала в руїнах,палала в вогні,але воскресала знову й знову, як чарівний птах Фенікс.

                  Гриміло по всьому світу своєю мужністю Запорізьке козацтво, боронячи рідну землю від ненаситних турків і ляхів;чимало кращих синів моєї землі склали голови за її священну свободу і незалежність.

                 Сьогодні наша рідна земля могутня і незалежна, розкішна і прекрасна, родюча і щедра, багата і привітна…Вона відродилася, розірвала кайдани і стала самостійною.

                   Земля, яка привела мене у світ, ви голубила і випестила, яка, врешті-решт, надовго замінила мені цілий світ, може бути тільки такою – неповторною, єдиною, найкращою. І не має значення, що є, мабуть, багатші і красивіші, розкішніші і веселіші землі.

                   Доля дала мені щастя народитися в Україні, на землі з величною і трагічною історією, не менш трагічним сучасним і величним майбутнім (вірю в це!). Вірю,  бо є ще один неоціненний скарб у тебе, моя державо. Це народ. Добрий, лагідний, щирий, доброзичливий, працьовитий, вольовий. Йому належить майбутнє. Він виборює своє право жити і на цілий світ проголосити Акт своєї незалежності.

                  І я пишаюсь своїм народом, який виборов незалежність. Я пишаюсь людьми, які роблять усе для того, щоб зберегти українську націю.

                                                                     Україно! Ти для мене диво!

                                                                      І нехай пливе за роком рік,

                                                                       Буду, мамо, горда і вродлива,

                                                                      З тебе дивуватися повік.

Ковальчук Надії Миколаївни