Виховний захід «Свіча милосердя»

Мета:  вшанувати  пам'ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей,
розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій  вшанування померлих і загиблих; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріота;

·        сприяти вихованню в учнів почуття милосердя до оточуючого світу;

·        спонукати дітей до глибокого аналізу життєвих ситуацій;

·        виробляти навички милосердної поведінки в соціумі;

Обладнання:

Свічки,  аудіозаписи «Свіча» О.Білозір, відео про Голодомор;, калина, барвінок, половина чорного хліба, колоски обв’язані чорною стрічкою. Книжкова виставка. На сцені чорні цифри1932 - 1933р. Над сценою надпис на стрічці «Схилімо голови в скорботі». Збоку прапор та тризуб з чорною стрічкою

Хід свята:

Звучить музика з «Реквієму» Д.Б.Перголезі «Stabat Mater Dolorosa» ч.1 або «Amen» ч.13.

Музика поволі стихає.На фоні музики дикторський текст:

Диктор: І бачив я, і чув одного ангела, який летів посеред неба і промовляв гучним голосом: «Горе, горе, горе всім жителям землі…»

І побачив я великий білий престол і Сидячого на ньому,

від лиця якого втікало небо і земля і не знайшлося їм місця.

І бачив я мертвих: великих і малих, стоячих перед Богом.

І книги розкриті були, і інша книга розкрита, яка є книгою життя.

І судимі були мертві по написаному в книгах,

відповідно з ділами своїми.

І витре Бог всяку сльозу з очей їх,

І смерті не буде вже, ні стогону, ні хвороб уже не буде,

Тому що це – вже минуло …

(«Євангеліє. Одкровення від Іоанна»).

Музика звучить трохи гучніше. Ведучі під музику виходять до мікрофонів. Музика стихає.

Ведучий :  Пам'ять від жаху кричить,

Серце від болю щемить,

За убієнних безвинно

Синів і дочок України!

Ведучий :     Діток малих – повбивали,

Тебе – на хресті розіп'яли.

Рік 33-й – Голгофа твоя,

Квітуча Вітчизна моя!

Пісня «Свіча» Білозір На екрані кадри кліпу.

Ведуча: Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947років. Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства.

Учень: То був страшний навмисний злочин,

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу міцно зав’язали.

Сліпу пустили старцювати…

Учень: То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа,

Мерцями всіялося поле,

Ні хрестика і ні могили –

То був такий навмисний голод…

«Відверни доле від нашого двору» Зорепад

Ведуча : Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор 1932 - 33років.

Ведуча : Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою.

Ведуча : Пам’ять про тих, хто не дожив,

Ведуча : Пам’ять про тих, хто недолюбив,

Ведуча : Пам’ять про живих і ненароджених.

Ведуча : Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими.

Ведуча : Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.

Ведуча : Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.

Ведуча : Ми хочемо, щоб про це ніколи й ніхто не забував!

Ведуча : Ніхто не має права про це забути!

Ведуча : Схилімо голови в скорботі перед невинно убієнними.

Ведуча : Пом’янемо хвилиною мовчання великомучеників нашої історії.

Ведуча. Хай  хвилина вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі і чистої совісті.

Ведуча.Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.

ВедучаХай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.

Звучать скорботні дзвони  або метроном,в залі виключають світло, всі стоять із запаленими свічками( у формі хреста)

Ведуча : Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.
Ведуча : Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії.
Ведуча : Людиноненависницький комуністичний режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» – квітуче життя для можновладців – на кістках мільйонів.

Учень: Вселився голод до сільської хати

Домашня живність впала без кормів.

Запрацювали день і ніч пилати,

І день і ніч вівтар журби горів. 

Учень: Це остання хлібина, остання…

Очі горем налиті вщерть,

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання.

Після неї – голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломинку,

Пильно дивиться дітвора.

- Тату, їжте ось цю шкуринку.

Майте жалю до нас краплинку –

Умирати вже вам пора…

Взяв шкуринку дідусь і плаче.

І стареча рука тремтить…

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче.

Б’ється рівно і хоче жить…

Стали кожному крихти в горлі.

Спазми в горлі. Немає слів.

А над хатою – клекіт орлій.

А на вигоні – трупи чорні,

Там, де Саваном сніг білів…

Ведуча : Ідуть в гості до бабусі з Вінниці онуки,

А назустріч – ліс і поле, долини і луки.

Любо глянуть на хліба, сади і лісочки,

Внук: - Ой, бабуню, – які колосочки!

Ведуча : Гірко стало на душі у жінки старої,

- О згадала ті роки неволі важкої.

Бабуся: – Дорогі мої синочки, за ті колосочки

Я одержала тюрми чотири годочки.

Тільки вийшла після жнив колосся збирати,

Щоб голодній дітворі щось приготувати.

Тут комунівські дозорці мене захопили,

За чотири колосочки в тюрму посадили.

Отаке було на світі пекло в нашім раю

Голодовку і ту весну, добре пам’ятаю

Ведуча : З голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами. Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили, скидали у ями і закопували.
Ведуча : Голод охопив усю Україну, та голодне лихоліття найбільше вразило дітей Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участь у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого.

Ведучий :  Жменьку муки замісила,

Гіркою сльозою її посолила.

Чим нагодувати дитятко,

Маленьке моє янголятко?

Ведучий.
Маленькі рученьки, простягнуті до Бога… Маленький хлопчик, умираючи, просив Бозю:
Хлопчик: «Дай хоч одненьку картопельку».
Бозю! Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.
Таж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.

Я - пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама - холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий.
Бозю, що там у тебе в руці?

На цьому тексті на другому плані з'являються діти в білих полотняних сорочках з шматками сухого хліба в руці. Хліб тримають, наче свічку.

За дітьми стоїть Скорбота в довгому чорному плащі, зі спущеним на очі капюшоном.

Звучить «Мамо,мамо, дай хоч крихтинку» Лариса Кваріані на фоні якої, як привид, виходить перша дитина, інші діти стоять позаду з понуреними голівками.

Дитина 1:  Мамо, чому ти холодна така?

Прокинься, не спи так довго!

Плаче Настуня мала

Доня твоя голодна!

На тексті підходить 2-а дитина з хлібом-свічкою в руці. 1-а дитина закриває хліб долонями і відходить на другий план.

Дитина 2: Мене – Васильком звали,

Мені пішов 9-й рік,

Матусенька моя померла,

А я злякався татка, і утік…

За 2-ю дитиною на останніх словах виходять, взявшись за руки 3-а та 4-а дитина.

Дитина 3:  Смерть зайшла і в нашу хату

Любий таточко помер…

А матусенька рідненька –

Маковиння заварила,

Ввечері нас напоїла

І спимо ми дотепер.

Дитина 4:  Мамо! А як виросту я –

Такою гарною стану,

Ну, як Маруся, сестричка моя!

І обличчям, і станом.

Буду слухати солов'я

З вечора і на світанку

Скорбота:    Спи, дорогенька дитинко моя,

Вже не настане голодний ранок

Діти відходять, тримаючись за руки на другий план.

Скорбота:     Померли діточки…

Померли янголята.

Летіть до Бога, в небеса!

Колись настане і за вас розплата…

За ваші душі і зупинені серця.

Діти розвертаються на словах «І за вас розплата» і дуже повільно відходять в глибину.

Скорбота, закінчивши текст, теж розвертається.

Діти повинні вишикуватись так, щоб Скорбота була їх центром. Скорбота розкриває над дітьми свій чорний плащ і виводить їх за пам'ятник.

В цей час ведучі виходять до мікрофону.

Ведуча : Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, батьки, спасаючи життя, залишали своїх дітей на вокзалах, лікарнях, у містах, надіючись, що діти попадуть в дитячий будинок чи лікарню і таким чином – виживуть.
Ведуча : Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець.
Ведуча : Натопивши маковинням хату, закрила комин мати. І на ранок усі діти мертві.
Виходить дівчинка(мати) в чорному вбранні з гілками, на фоні адажіо говорить

Мати: Спіте діти, спіте міцно,

Янгол Божий на порозі,

Вже не буде їсти хтітись,

І не будуть пухнуть ноги.

Натопила маковинням,

Затулила міцно  комин,

І в тумані темно-синім,

Заспіваю колискову:

Спи, синочку, горе-ласко,

Засинай…навіки, доню.

Ведуча : Та найстрашніше було інше. Були такі, що збожеволівши від голоду, різали та варили трупи, вбивали власних дітей та варили їх. Голод забрав від 7 до 10 мільйонів людей.

Учень:
Мамо, мамо, я скоро помру,
Не рятуйте мене, не треба.
Не ріжте ні брата мого, ні сестру,
А як серце моє навіки засне,
Не вбивайтеся з горя, нене.
Покладіть біля вишні в садочку мене,
Забринить понад нами бджола золота.
А та вишня весняної ночі
Накриватиме цвітом наші чола й уста,
І росою вмиватиме очі.

Учень: І люди біднії в селі;

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть…

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином,

Могили чорнії ростуть.

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини;

Дні минають,

Минають місяці, – село

Навік замовкло, оніміло

І кропивою поросло…

Учень: Подібного звірства, людської біди

На білому світі, мабуть, не знайти,

Як зірваний колос, полягли вони.

А їм лиш хотілось діждатись весни…

Діждатися хліба – щасливу ту мить,

І там, серед поля, навіки спочить.

Ведуча : Сьогодні, дякувати Богу і натрудженим рукам ми маємо святий хліб щодня, адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу. На нашому столі присутній і хліб і зерно. Зерно - як символ життя і перемоги над молохом голоду, а хліб для того, щоб причаститися ним, як безцінним Божим даром та пом’янути душі загиблих людей, які помирали з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба…

Ведуча : Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі!

Ведуча :Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору.

Учень: Прости нас, Господи великий,
Прости ще раз, в останній раз —
Позбав нас від такого лиха,
Народи всі і грішних нас.
Прости безумство наше, Боже,

Безвір'я й гордощі прости...
Хто в бідах наших нам поможе?
Спасти нас можеш тільки Ти.
Дай силу нам себе здолати,
Себе в собі перемогти,
Тебе благають діти й мати
— Спасти нас можеш тільки Ти.
Пречиста Діво, Божа Мати,
Своїм нас сяйвом опромінь,
Дай сил гріхи нам подолати
На віки вічнії. Амінь!

Пісня «Боже, Україну збережи» або Оксана Столяр «Плач  голодної дитини»

Ведучий : Неможливо зараз оцінити  увесь масштаб тогочасної катастрофи. Складно нам ситим зрозуміти, як-то немає ні крихти хліба, ні картоплини, анічогісінько. Що робити бідній матері, коли на неї тижнями, місяцями дивляться запалі очі голодних діточок.

Ведучий : Так! Нам ситим, важко повірити і таки багато хто і не вірить, що за велике щастя була перепічка з лободи. Ми сьогодні вимірюємо своє життя непомірними забаганками, їздимо на курорти, купуємо автомобілі, гуляємо в ресторанах, їмо вдосталь, але не перестаємо зводити хулу на всіх і все, бо так звикли, все нам складно. Але ж це як і що порівнювати - комусь для щастя не вистачає чорної ікри, а комусь, як у ті далекі голодні часи - мерзлої картоплі.

Ведучий : А наше головне завдання - ніколи не забути і нізащо не допустити повтору катастрофи, повтору знущання над українським народом.

Учень:    Гуде земля, лунає спів церковний

А мученики всі пред Господом стоять.

Те, що було в цей рік голодний

Нам, браття, треба пам'ятать.

Учень:  І сльози, і нестримний біль

За ті родини, що стоять перед очима,

Ми не забудемо про них,

Про жертв тоталітарного режиму..

Учень :  Ми принесли вам квіти і свічки,

Ви в нашій пам'яті – навіки.

Батьки, сусіди, чоловіки й жінки,

І ви – замученії діти.

«Свічка ще горить»  Віра  Евеліна  Микитка

Ведуча . Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Адже довгі роки ми говорили між собою пошепки про ті страшні роки і сьогодні, коли ми маємо власну державу, настав час говорити про це вголос. Цього вимагає історія. Цього вимагають мільйони жертв.

Ведучий . Усі,  хто загинув у 1933 році голодною смертю, не могли безслідно зникнути.

Ведуча :Ми працьовита, терпляча нація. Наш народ заслуговує на шану й повагу. А пам’ятником жертвам хай буде наша пам’ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії, що спіткала наш народ у 1932-1933 роках.

Ведуч. . Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

Сьогодні ми маємо для себе чітко зрозуміти – головною, неперехідною цінністю для нас є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.

Віктор Кавун «Не погасне пам’яті свіча»

Ведуча: Їх ніхто вже не запалить. Свіча мільйонів замордованих голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми ж з вами можемо запалити свічку тільки для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом та політичними репресіями.

Ведуч. Хай кожен з вас запалить свічку пам’яті, в знак вшанування невинно замученого голодом українського народу.

Хай світло від свічки у небо летить

Хоча б одну душу зігріє в цю мить

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

Презентація «Голодомор 32-33рр.»  співає Св.Вакарчук