СТОРІНКАМИ "КОБЗАРЯ"

           Пісня «Реве та стогне»

Вед. За широкими морями,за лісами дрімучими,ще й за горами кам’яними був колись край веселий,розкішний і багатий.Але заворожений злими людьми,заневолений двома неволями.Одна неволя-панська,а друга-царська.І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди.Світ їм було зав’язано,говорити заказано,ходили німі.

Вед. Україна…В одному вже тільки слові і для нашого вуха,і навіть для вуха чужинців ціла музика смутку і жалю.

              Україна – це наші води і ясні зорі,зелені сади,білі хати,лани золотої пшениці,медовії та молочнії ріки…

                  Україна – це марні,обшарпані,голодні люди.., це царське і панське свавілля…

                       Сценка «Розрита могила»

                          Пісня «На Вкраїні»

Вед. Але жило й Добро на цій красивій землі,яке при допомозі Бога зростило Людину-Велетня, Титана Духу,який збудив німих і сонних,указав їм шлях до майбутнього.

Вед. Він був сином мужика,а став володарем у царстві людської культури. Десять літ він томився під вагою солдатської муштри.Доля не пошкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх,що били із здорового джерела життя.

                      Сценка маленьких діток

1.Будь ласка,брате,ти скажи мені,

   Який це образ висить на стіні?

                          2.Приглянься добре, це портрет Шевченка,

                              Про нього нині нам казала ненька.

3.Про нього в школі нам також казали,

Для нього ми з квіток вінок сплітали.

                          4.Він книгу віршів,що назвав «Кобзар»,

                              Лишив нам в спадщині – як княжий  дар.

5.Шевченка вірші – це немов перлини,

  Скарб найдорожчої всієї України.

             6.Бажав він Україні щастя й долі,

                За те літ десять жив у тяжкій неволі.

7.Сам цар велів його в Сибір загнати,

І вірші боронив йому писати.

                  8.Яке ім’я його, хто знає з вас?

                     Всі знаємо: ім’я його – Тарас.

                       Пісня «Зоре моя вечірняя»

Вед. Ти слухав Кобзаря?Ти чув його печаль,

           Що піснею лилася з-під струни?

           Горіла,мов зоря,і сяяла,як жар,

           Висока пісня кобзаревих дум.

            Дзвенить вона і досі у серцях

           Відлунюється в співі журавлів –

            Великим Кобзарем оспівана в віках

             Чарівна мова рідної землі.

Вед. Сьогодні ми зібралися,щоб вшанувати пам’ять Великого Кобзаря.Багато років минуло з того часу,коли народився він «…на українській землі,під українським небом,проте він належить до тих людей-світочів,що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства стають безсмертними.»

                Пісня «Не на шавкових пелюшках»

Вед. 9 березня 1814 року

            В похилій хаті край села ,

            Над ставом чистим і прозорим

            Життя Тарасику дала

             Кріпачка-мати,вбита горем.

      Пісня «Садок вишневий»

         Сценка «Тарас і мати»

Мати. Як гірко,як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі,змучені раби,

Не маєм радісної днини.

Нам вік доводиться робить,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди- з краю в край

Лютує панство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій,сльозами змитій.

О,любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Мої ви квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Тарас(дивиться на хату):

                                     У тій хатині,у раю,

                                      Я бачив пекло…Там неволя.

                                      Робота тяжкая,ніколи

                                      І помолитись не дають.

(дивиться на матір і обнімає її):

Там матір добрую мою

Ще молодую-у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько,плачучиз дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на пашині!..А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята..

        Сценка «Тарас і Оксанка»(малі)

Тарас. Ми вкупочці колись росли,

             Маленькими собі любились.

Оксанка. А матері на нас дивиоись

                 Та говорили,що колись

                  Одружимо їх.Не вгадали.

Тарас. Старі зарані повмирали,

             А ми малими розійшлись

             Та вже й не сходились ніколи.

                Пісня «Зацвіла в долині червона калина»

       Інсценізація вірша «Мені тринадцятий минало»

Оксанка.Чом же плачещ ти? Ох,дурненький Тарасе! Давай я сльози витру.Не сумуй,Тарасику,адже,кажуть,найкраще від усіх ти читаєш,ше й,кажуть,малюєш.От виростеш і будеш малярем…Еге ж?

Тарас. Еге ж,малярем…

Оксана. І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас. Еге ж…А всі кажуть,що я ледащо і ні на що нездатний.Ні!я не ледащо! Я буду малярем!

Вед. Хоче малювати,

        Прагне він до знань,

        Та за це багато

         зазнає знущань.

Вед. Нишком він малює

        Статуї в саду,

        Вночі пише вірші

        Про людську біду.

             Інсценізвція «На Великдень на соломі»

Вед.Шевченків «Кобзар» - це Біблія українського народу,це книга,якій судилося бути безсмертною,бо сам народ визнав її своєю книгою.І народ,який має такого поета як Шевченко, і  таку вічну книгу як «Кобзар» - безсмертний.У цій книзі переплелися доля селянки-кріпачки з долею всієї неньки-України,боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу за щастя і волю.Автор зібрав у ній кожну сльозинку,найменший стогін кріпака.В багатьох хатах українців сьогодні можна побачити портрет Тараса Шевченка,заквітчаний вишитим рушником,а на столі лежить його збірка «Кобзар».

Вед. Бог і Біблія у хаті,

        І Шевченко,і Буквар,-

        Той духовно є багатий,

        Хто береться за «Кобзар».

Вед.   По «Кобзарі» отім святім

           Учились грамоти щасливо,

          Росли задумані від дум,

          Гострили гнів за Катерину,

         І клали в серце тихий сум

         За слізну долю удовину.

Вед.Перед нами Шевченків «Кобзар».Довголітнє і прекрасне життя безсмертної цієї книги,яку читали сучасники великого поета,їхні діти,внуки і правнуки,наші прадіди,діти й батьки.А сьогодні в рядки «Кобзара» вчитуємося і ми.

                  Пісня «По діброві вітер віє»

Вед.Пропонуємо вашій увазі інсценізацію уривка із поеми «Тополя»

            Пісня «Плавай,плавай,лебедонько»

Вед. Для Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем творчості,а згустком крові, що запеклася в його серці.І дівчина –наймичк5а,і покритка,і вдова,і мати,що народила кріпака,- це символ долі всього жіноцтва,які злилися в поезії Кобзара у величний,багатостраждальний образ України-матері.Доля кріпачки у Шевченкових творах завжди трагічна,бо такою вона була у жінок в поетовому житті.

                 Сценка «Катерина»

Вед. Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні,а й високоморальні.Найбільша заслуга Великого Кобзаря не в тому,що він показав знівечену жіночу долю,а в тому,що підніс жінку-кріпачку на найвищий п’єдестал чистоти,глибини й вірності почуттів,моральної краси і материнської величі.Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвятішим образом,естетичним уособленням краси,ніжності й благородства.

                      Сценка «Наймичка»

Вед. Отаке-то на сім світі

        Роблять людям люди!

       Того в’яжуть,того ріжуть,

       Той сам себе губить…

                       А за віщо?..Святий знає,

                       Світ,бачся,широкий,

                       Та нема де прихилитись

                       В світі одиноким.

Тому доля запродала

Од краю до краю,

А другому оставила,

Те,де заховають.

                      Де ж ті люди,де ж ті добрі,

                      Що серце збиралось

                      З ними жити,їх любити?

                      Пропало,пропало!

                        Сценка «Лебедин»

Вед. Шевченків «Кобзар»-це книга,творена горем і сльозами,гнівом і надією.В одному народному переказі говориться, що Шевченко усі людські болі списував у свій «Кобзар».І на любов народ відповів любов’ю.

                 Пісня «Слово Кобзаря»

Читець  На горі Чернечій,на горі зеленій,

               Де сумують трави і цвітуть квітки,

              Скарб лежить предивний,в домовині темній-

               Віщого Шевченка білії кістки.

              Там Славута здаля грає попід кручі

              Сизий степ з-над моря дивиться,мовчить,

              Сяють тихо зорі,мов свічки блискучі –

             У могилі Батько сном довічним спить.

                           Поклонися,Дніпре,предвічний,дужий

                           Тій святій могилі з-між розлогих нив,

                          Хай озветься хвиля,задзвенить,затужить –

                          Він Тебе,Славуто,міцно так любив!

                           Поклонися,степе,сивий ти козаче,

                          З-за могил високих,кучерявих трав –

                          Він же тую славу,що її ти бачив,

                         Як ніхто ніколи,славно оспівав.

      Поклонися,земле,низько поклонися

        Пам’яті Тараса,славного співця,

       До могили тої серцем пригорнися,

      Де ж бо більші скарби,як могила ця?

      Поклоніться низько,українські діти,

      Тій горі,що гордо над Дніпром стоїть,

      І Тараса-Батька віщі заповіти

      У життя з собою в серці понесіть.

    Вед.Над Дніпром і над Невою,

           За Уралом – всюди

          Тобі пам’ятники світлі

          Збудували люди,

Вед.І ми з гордістю можемо сказати:

Спи спокійно,поет,

Ми – нащадки твої

Пронесли крізь віки твоє ім’я,

Крізь колючі вітри,крізь жорстокі бої

України сини незборимі.

               Вед.Спи спокійно,поет,

                       Образ огненний твій

                       Не зітерти ні бурі,ні часу,

                       В українській сімї – славній,вольній,новій,

                      Ми тебе не забули,Тарасе!

            Пісня «Поклін тобі,Тарасе!»

Вед.Минуло 202роки від дня народження т.Шевченка – славного сина українського народу,але й сьогодні його слово живе між нами.Шевченко – це наша душа,наша мудрість,наша сила.Які б нещастя і муки не випадали на долю нашого народу,він вистоїть,якщо з ним буде Шевченко,його слово.Він завжди підтримував і підтримуватиме нас,додаватиме снаги.Тож нехай «Заповіт»Великого Кобзаря стане заповітом для нас у справі збереження мови народу,звичаїв,пісень.Нехай вогонь його душі запалить у ваших серцях іскру Віри,Надії,Любові до рідної землі,свого народу.

Вед.Отже,Тарас Шевченко прийшов відкрити нам стовпи,на яких тримається людині і людський світ.Він оспівав Любов і Красу,Добро і Правду,щоб ми зробили це своєю вічною піснею.

Вед.На цьому свято,присвячене пам’яті великого Пророка українського народу,нашого видатного земляка Т.Г.Шевченка оголошується закритим.

                    Пісня «Заповіт»