докурсове завдання

                           Міністерство освіти і науки  України

 Івано-Франківський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників

                          Лабораторія суспільно-філологічних наук        

       Докурсове завдання на тему:

«Патріотичне виховання на уроках     

 української мови та літератури»

                                                              Виконала слухач курсів

                                                            вчителів української мови

                                                          вчитель української мови та літератури

                                                      Вікторівської загальноосвітньої школи І-ІІст.

                                                            відділу освіти Галицької районної ради

                                                               Медвідь Г.Б.

                                          м.Івано-Франківськ-2015

                               План

1.Вступ.

2.Патріотичне виховання на уроках української мови та літератури

3 .Досвід поколінь у формуванні патріотичного виховання на уроках української літератури.

4.Виховуємо патріотів.

5.Висновок.Національно-патріотичне виховання засобами художнього слова-як один із основних шляхів формування особистості.

6.Використані джерела.

                              Учитель будує Україну в дитині,  в молодому поколінні.

Омелян Вишневський.

Україна починається з тебе.

                                                                                            В’ячеслав Чорновіл

Вступ. Становлення  і  розвиток  незалежної  України, формування нових соціально - політичних  відносин можливе лише за умови усвідомлення мо-лодим  поколінням  особистої  відповідальності  за  долю  своєї  країни. Відтак, патріотичне  виховання  учнівської  молоді  стає  важливою складовою  части-ною  процесу  формування зрілої  особистості – громадянина, справжнього  спадкоємця  і  продовжувача  національних традицій з активною громадян-ською позицією. Адже  патріотизм – одне з найглибших  людських  почуттів, закріплених віками і тисячоліттями, що поєднує в собі любов до своєї  Вітчиз-ни, рідної землі, свого народу, своєї матері, бажання зберегти  історично-куль-турну спадщину і готовність до їх захисту.

     Патріотичне виховання – пріоритетний напрям усієї навчально-виховної роботи – на уроках і поза ними. Маємо виховати особистість із розвинутою національно-патріотичною свідомістю.

Чи ж усі педагоги обізнані із психологічними особливостями її розвитку?     

Професор Дрогобицького педагогічного університету ім. І. Франка Омелян Вишневський виділяє  три етапи такого розвитку:

«1. Етап раннього  етнічно-територіального самоусвідомлення, що при-падає на дошкільний і молодший шкільний вік і становить основу, фундамент патріотичного виховання. У батьківській родині відбувається засвоєння дити-ною материнської мови, колискової пісні, бабусиної казки. У садочку й  школі дитина починає усвідомлювати народні звичаї та обряди (колядки, щедрівки,  вертепи та ін.), бере в них участь. Через щорічне повторення народні традиції звичаї та обряди засвоюються як зразки  поведінки та способу життя  людини, здійснюючи  вплив на національно-патріотичне виховання дитини.

2.Етап національно-політичного самоусвідомлення, який припадає на підлітковий вік, коли школяр із лона сім’ї та школи переходить у громадське середовище. На цьому етапі відбувається приєднання підлітка до різноманітних дитячих і молодіжних громадських, політичних організацій і об’єднань, які бе-руть участь у вихованні завтрашнього громадянина України. Під впливом ус-відомлення соціального життя, вивчення історії та культури народу підліток замислюється над долею рідного краю, його минулим і сучасним, ставить перед собою завдання вибору свого місця в житті й долі рідного народу. Важливим моментом становлення національно-патріотичної свідомості в цей період є формування національної гідності людини.

3.Етап державницько-патріотичного самоусвідомлення, коли поняття «національного» виходить за межі етнічності та сягає рівня державності. Ха-рактерними рисами цього етапу є вияв любові, поваги до своєї держави як го-ловної мети нації. Державний патріотизм можливий за наявності в народу неза-лежної держави, бо лише незалежна держава з її символами та конституційни-ми правами  є  підгрунтям  державницького  мислення  її  громадян».

       У процесі формування національно-патріотичної свідомості відбувається самоідентифікація індивіда зі своєю нацією, утвердження цінності історичної пам'яті, побудова на її засадах відповідної світоглядної системи, що, з одного боку, є життєво необхідною  умовою повноцінної реалізації особистості, а з другого, успішного розвитку українського суспільства в цілому.

Патріотичне виховання на уроках української мови та літератури. Патріотичне виховання – це багатовимірний та багатокомпонентний процес, спрямований на формування цілісної системи якостей, які перетворюються у потреби служіння українському народу і Батьківщині. Зміст героїко-патріотичного виховання передбачає глибоке розуміння природи  учнів, їх індивідуальних рис і можливостей, повагу до особистості дитини, турботу про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.

         Тому робота з виховання патріотизму повинна мати системний характер і складатися з компонентів, кожний з яких поєднує пізнавальний, емоційно-вольовий і поведінковий аспекти, а саме:

      Патріотична свідомість (самосвідомість) як результат осмислення індиві-дом своєї громадянської ролі у суспільстві (захист  історико-культурних, полі-тичних, економічних надбань, незалежності, особистий внесок у розбудову державності України, зразкову громадянську поведінку та ін..)

     Патріотичні почуття (любов до рідного краю, мови, культури, повага до історичного минулого, відданість національній ідеї).

          На мій погляд, стержневим моментом системи формування патріотичних якостей повинні стати історичні традиції перемог українського воїнства, самопожертва в ім’я захисту Батьківщини. Знання і дотримання традицій народу неможливе без хорошого знання історії Вітчизни.

          Усвідомленню позитивного іміджу України у світі сприяє знайомство з успіхами та творчістю видатних земляків (спортивними рекордами братів Кличків, А. Шевченка, Я. Клочкової, І. Сверстюка;  іменами театральних діячів  Б. Ступки,  А. Роговцевої,  І. Миколайчука, переможницею пісенного конкурсу «Євробачення» Русланою Лижичко). Такі приклади викликають почуття поваги й особистої причетності, заохочують до активного життя, стимулюють бажання зробити щось значиме для свого народу.

     Рідна мова – найважливіший засіб патріотичного виховання. Вона була і є важливою сферою впливу на національну свідомість молоді, ідентифікаційним кодом нації. Розуміння учнями процесу повернення до рідних коренів, витоків українства, національного самоствердження і саморозвитку вже є проявом патріотизму.

     Ставлення учнів до мови виявляється при обговоренні якості такої друкованої продукції, аналізу процесу спотворення української літературної мови у просторах мас-медіа. Цікавими є для старшокласників і творчі завдання: дослідження мовлення (багатства лексики, дотримання норм орфоепії) куль-турних і політичних діячів сучасності, гасел та рекламних оголошень, якими останнім часом перенасичене наше місто; проблемні питання про місце і роль ненормативної лексики у нашому мовленні: чи можна з її допомогою освідчи-тися в коханні? Чи допоможе вона у спілкуванні? Кар’єрному зростанні?

     Патріотична поведінка та діяльність (виконання громадянських обов’язків, дотримання Конституції України, загальнолюдських та національних мораль-них ідеалів, вшановування національних традицій, повага до національної гідності інших народів).

   З метою організації патріотичного виховання учнівської молоді проводжу  інтегровані уроки пам’яті ("Їх славні імена в літописі Великої Вітчизняної", "Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зветься", організовую зустрічі з ветеранами війни, учасниками АТО; години спілкування («Я – громадянин і патріот держави», «Ми нація єдина», «Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!»…).

         Отже, для досягнення системності у героїко-патріотичному вихованні учнів я  використовую наступні форми, методи та технології:

міжпредметні учнівські дослідження (учнівські реферати, портфоліо, проекти);

кооперативне навчання,проектну діяльність і аналіз життєвих ситуацій, рольові та імітаційні ігри, дискусії, дебати та ін.

здійснення навчання через досвід, отриманий учнями на уроці й у повсякденному житті.

   Таким чином підготовка  до уроку має для мене такий алгоритм діяльності:

1.     Аналізую навчальну програму з предмета і знаходжу там теми, питання, поняття, які мають героїко-патріотичний характер.

2.     Формулюю ключові проблемні питання, навколо яких можна організувати обговорення на уроці.

3.     Формулюю завдання уроку (результати, які очікую одержати наприкінці) та вирішую, якими методами краще скористатись у цьому випадку.

4.     Готую фрагмент уроку та апробую його на практиці.

         Хочу зазначити, що виховання іноді здійснюється не тільки під час орга-нізованих освітніх дій. Можливо, найвпливовішим у становленні особистості під час уроку стає те, що ми не вважаємо головним: переглянутий фільм, почу-те висловлювання. Дітям потрібно знати, що їх чують. І те наскільки їм вдасть-ся реалізувати свій внутрішній потенціал, у значній мірі залежить від впливу дорослих. І насамперед від особистості вчителя, рівня сформованості у нього патріотичної свідомості і громадянської компетентності. Тому що, як сказав Лев Толстой, «двері відчиняються тільки всередину – на себе»

Досвід поколінь у формуванні  патріотичного виховання на уроках української літератури .Чи задумувався хто над тим, що у ХХІ столітті (часі активного розвитку технологій, нових можливостей для людей, нового укладу життя) буде місце війні, як і тисячі років назад на різних світових територіях?  Чому відбуваються війни? Що ділять люди між собою? За що борються?  Чи так, можливо,  перевіряють рівень патріотизму?..  Для чого витрачати людське життя (а воно дається лиш раз, бо ми ж не герої комп’ютерних ігор, де вбити, вмерти чи жити фактично одне і теж) на агресію, пролиття крові,звірства, спу-стошення, сльози, смерть, якщо можна мандрувати, пізнавати нове, вивчати нові мови, товаришувати з представниками різних народів, пізнавати їх куль-туру, з повагою ставитися до кожного у цьому світі, приймати той факт, що у будь - якого народу є «свій дім» - територія, на якій споконвіку живе та розви-вається цей народ. Таку «територію» Батьківщиною звуть. На мою думку, люди мають бути лояльні та толерантні один до одного, адже який колосальний дос-від має людство, щоб у ХХІ столітті довести кожному: війна несе розруху, крах мрій, депресію та зневіру. Загляньмо у глибини людського буття… кожна лю-дина має сім’ю, та є складовою частиною роду, а рід становить народ, а кожен народ повинен мати державу. А отже, територію існування - Батьківщину. Така світова будова людського укладу життя. Та коли у сім’ї, у школі, на державно-му рівні в голови молодого покоління закладають комплекс меншовартісності чи навпаки величності, прагнення завойовувати інших, тим самим доводити, що ти чогось вартий, -  оце все  і призводить до військових конфліктів, до трагедій сімей, родин, цілого народу.

Безумовно, у сім’ях, школах України повинне бути патріотичне виховання, але не на пустому місці. Не на шаблонах, а на конкретних прикладах, опира-ючись на досвід родичів, всього народу. Щоб любити   батьківщину, потрібно  багато знати про неї, а сюди входять такі чинники: народознавство, крає знав-ство, історія краю та України, історія власної родини, знання мови, знання лі-тератури краю та української літератури, знання психології, знання основних чинників культури сусідніх народів, поважне ставлення і до свого, і до чужого, знання основ християнства (адже саме через християнство українці отримують основу моральності людей, поняття гріха, взаємини із святими та Богом). І це ще неповний перелік того, чого потрібно виховувати у душах підростаючого покоління. На рівні держави має бути розроблена одна система морально – па-тріотичних цінностей, щоб не траплялося так, що народ протистоїть  вторгнен-ню іноземних військ, а жителі певних регіонів запросто продаються і за безцінь віддають частину землі, свою родину чужинцям, бо геть не усвідомлюють себе українцями.Зрозуміло, що такі люди,як дерево без коріння, перекотиполе, не відчувають приналежності до батьківщини, до держави, а самі по собі.

Українці через історико-політичні умови свого розвитку роками виховува-лися, як неповноцінна частинка іншої держави, цілої системи. Роками наш на-род відривали від своєї території, пригнічували. Намагалися нівелювати відчут-тя приналежності до української нації. Багато жителів України у своїх родинах знають про голодомор, репресії, переселення, розкуркулення. Це ті заходи, що вбивали в українців українське, які робили з нього безликих радянських людей: без нації, без власної мови, без християнської віри . Зараз у всіх сім’ях основа роду не вільнолюбний козак, що за Батьківщину життя покладе, а радянська людина, у якої батьківщина, то безлика територія у мільярди кілометрів, де ро-сійська мова – це «найкраща мова у світі», це те знічев’я, коли говориш україн-ською, значить ти меншовартісний, недостойний, де не можна гордитися Украї-ною, бо Росія величніша і ще чогось…бо така була пропаганда. Та вже отруєн-ня роду українців відбулося, так «радянські » бабусі і дідусі виховували влас-них дітей, а ті, хоч вже і час змінився, почали виховувати своїх дітей, закла-даючи в їх душі механізми, які тонко руйнують оболонку любові до України, яка ще тільки-но молоденьким тонким шаром почала «покривати» українця нового покоління. Ніяк не стабілізується життя в державі, а це лякає та злить батьків юних українців, у серцях не раз і словечко яке скажуть неповажне про батьківщину, а у юних це все відкладається. Як змінити ситуацію? На мою думку, опертися на досвід поколінь. Навіть, якщо ми в більшості своїй і вихідці із безликої величезної країни  - Радянського Союзу.

     Я переконана, що немає жодної української родини, яка б не постраждала від розкуркулення, переселень, голодомору, у Великій Вітчизняній війні. Багато українців за таких важких життєвих умов залишалися героями. Такі історії під-носять дух молодих українців, вчать гордитися родичами, народом, державою. Усвідомлення того, що кожен з нас будує націю, розвиває державу, майбутнє робить реальністю, робить українця щасливим та гордим: я – українець! Облич-чя країни змінюється: все більше українців дорослих та малих небайдужі до по-дій у державі, готові захищати країну, готові тут вчитися, працювати, щоб змі-нити її обличчя, щоб з гордістю говорити: «Так, є у нас проблеми, але ми їх ви-рішимо, бо ми українці! Ми збудуємо таку країну, на яку  заслуговуємо!»

Патріотизм  – любов до вітчизни, відданість своєму народові.

Патріот– той, хто любить свою батьківщину, відданий своєму народові, готовий заради них на жертви і подвиги. Так тлумачить ці поняття словник. Погоджуюся з твердженням «Патріотизм (від гр. patriotes — батьківщина) - любов, відданість своєму народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання, продовжити примноження його загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як зазначав В.О.Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з освіченістю, етичною, естетичною й емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості».

       Виходячи з того, що «джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, колискова пісня, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчне минуле народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості щодо матеріального та культурного збагачення своєї країни.» , вчителі мають на своїх уроках використовувати власний патріотичний досвід, досвід своїх родин та родин самих учнів. Події в Україні 2014 року збурили хвилю патріотизму. Багато дітей дошкільного віку співають гімн держави,старші активно збирають речі для солдат, у школах відбуваються зустрічі з воїнами з передової.

          На долю наших воїнів випали і випробування у війні в Афганістані.. Сучасні хлопці і навіть дівчата не бояться труднощів армійського життя, йдуть служити в армію. А зараз деякі випускники нашої школи є активними учасниками АТО. Уроки патріотизму,що я проводила, ремарки по ходу проведення уроків літератури не пройшли марно. Ці хлопці своєю відвагою утримують страшну силу російських загарбників. Це завдяки їм Україна залишається державою Україною, нашою Батьківщиною. Нехай повертаються живими!  

Українські письменники пройшли такі випробування, що більшість із них можна піднести до лику святих. Вони страждали за українську націю, своїм словом прагнули наблизити створення незалежної України або ж укріпити ту незалежність. Недаремно у Біблії сказано, що усе було створено Божим Словом. Тому українські письменники своїм словом, як неймовірної сили знаряддям,  збурювали душі українців, пробуджували від рабського сну. Більшість творів української літератури покликані виховати патріотизм у душах читачів. За чинною програмою з української літератури мені допомагають проводити патріотичні уроки твори Т. Шевченка, І. Франка (майстра «наполегливого патріотичного слова»), Лесі Українки ( «у слабкому тілі – сильний дух»), «соловейки України» - П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, «грізна сила незламності» - В. Стус, В. Симоненко, «руйнівний світ ідеалів комунізму» - М. Хви-льовий. Г. Косинка, «вир громадянської війни» - Ю. Яновський, «боротьба з меншовартісністю українців» - М. Куліш, «жахи війни» - О. Турянський, «патріотизм, неперевершене бажання жити у час військових випробувань» -

О. Довженко, О. Гончар, «дух вільнолюбного козацтва» - П. Куліш, «доба Київської Русі – основи держави України» - І. Кочерга, О. Олесь. Це далеко не увесь перелік! Кожен урок української літератури та мови у моїй практиці – це час виховання любові та гордості за українців та Україну! Я зараз не на передовій серед військ АТО, але, як учитель, я завжди на передовій у вихованні патріотизму в серцях учнів, майбутніх захисників та будівників держави України. Це мій і моїх колег на перший погляд непомітний вплив з уроку в урок виростить у майбутньому могутні дерева з міцним корінням патріотизму, що надійно укріплять Україну. Я вірю, прийде час: не бути українцем стане соромно!

Уроки української літератури якнайкраще покликані виховувати у душах дітей любов до Батьківщини, готовність захищати своїх рідних та просто ук-раїнців від навали окупантів. Красномовство вчителя, його власний патріотичний досвід, пов’язаний з родиною, досвід родин учнів обов’язково виховає в учнях небайдужих, справжніх українців!

Виховуємо патріотів. В основі системи патріотичного виховання має бути національна ідея як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому.

Основними пріоритетами національно-патріотичного виховання є виховання любові до Батьківщини, формування національно свідомої особистості, для якої думати та розмовляти українською мовою так само природно, як дихати; особистості, що відчуває себе частиною рідного народу, єдність з його корінням, історією, традиціями, минулим, сьогоденням і сильним майбутнім.Саме тому у нашій школі проводяться  заходи, бесіди, диспути,виховні години, метою яких є зміцнення і поглиблення найцінніших громадянських якостей молодого поко-ління, формування  активної життєвої позиції, сприяння процесу самовиховання патріота-українця. Адже саме патріотизм, громадянськість повинні об’єднувати українців, зберігати те, що протягом століть було нашою метою, – незалежну державу.

         У цей тяжкий для всіх нас час  ми як ніколи згуртувались,співпереживаємо, намагаємося тут, на мирній території, допомагати українській армії. З цією метою працівники школи та учнівський колектив взяли участь у проведенні благодійної акції «Допоможи воїнам АТО», ярмарку-продажу дитячих виро-бів, відправленні посилки «кіборгам»,в’язанні маскувальних сіток. У ході благодійних акцій було зібрано і передано кошти  учасникам антитерористичної операції. Актуальним є організація збирання та поширення інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, волонтерів та інших громадян, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України.

Героїчні й водночас драматичні й навіть трагічні події останнього часу спонукають до оновлення експозицій шкільних музеїв, заповідників та кімнат бойової слави, зокрема щодо інформації про учасників АТО та волонтерів з даної території; необхідно взяти шефство над родинами учасників ATO, які цього потребують. В цілому важливим є формування засобами змісту навчальних пред-метів якостей особистості, що характерризуються ціннісним ставленням до суспільства, держави, самої себе та інших, природи, праці, мистецтва.

 А нещодавно  до нашої школи завітав один із захисників учасників АТО, боєць 93 аеромобільної бригади. Він наш односельчанин,батько одного із моїх учнів.. Зустріч відбулася в дружній атмосфері за круглим столом у формі діалогу. До цього моменту усе сказане раніше про війну, мужність, героїзм, відданість, здавалось, не мало такого змісту, якого набуло за якихось 45 хвилин бесіди. Учнів та вчителів вразив інтелект бійця, його щира українська мова, відверті відповіді на поставлені найрізноманітніші запитання. Ми побачили справжнього чоловіка, мужнього воїна. Маючи таких захисників, Україна є і буде сильною та незалежною! Ми пишаємося своїми земляками, які героїчно проти-стоять агресору й інакше як героями їх не називаємо!

Немає важливішого завдання як виховання нового покоління українців. Без об’єднання зусиль держави, освітніх установ і громадськості цього зробити неможливо. А головне в цьому – зацікавленість всіх у вихованні високоосвіченої патріотично налаштованої української нації, без якої Україна може втратити свою державність. Можемо з упевненістю говорити, що на наших очах виростає покоління молодих людей з усвідомленим почуттям національної гід-ності, гордості, совісті і справедливості, яке формується в стінах навчального закладу. Втім, патріотичне виховання слід здійснювати не тільки в загально-освітніх школах, а провадити його для всіх громадян. Важливо, щоб кожен член українського суспільства прийшов до усвідомлення своєї особистої відповідальності за все, що відбувається в нашому спільному домі. «Не дивіться на Україну як на землю своїх батьків. Дивіться на неї як на землю своїх дітей. І тоді прийдуть зміни» (Святослав Вакарчук).

Висновок.Національно-патріотичне виховання засобами художнього слова–як один із основних шляхів формування особистості

       Доля України залежить від тих, хто сьогодні сидить за шкільними партами.Доля України залежить від національної свідомості її громадян.  Саме тому національно-патріотичне виховання повинне займати провідне місце в навчально–виховному процесі. Уроки української мови та літератури – прекрасне підґрунтя для цієї роботи. 

            Метою патріотичного виховання є становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, знати свої права і обов’язки, цивілізовано відстоювати їх, сприяти єднанню українського народу, громадянському миру і злагоді в суспільстві.

    Результатом патріотичного виховання має бути сформованість почуття патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі  з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою. 

    У процесі роботи учитель шукає шляхи і засоби глибокого засвоєння програмового матеріалу та формування в учнів високої національної свідомості, акцентує увагу на краєзнавчому матеріалі як складової національного виховання школярів. Відомо, що патріотизм починається з любові до батьківської хати, до колискової, яку співала мама, до сім'ї, родини, до рідної мови і народної пісні. Саме це формує поняття «малої батьківщини». І тільки уже пізніше приходить усвідомлення себе сином чи донькою великої Батьківщини – України, гордості за її славне минуле і розуміння того, що треба навчатися, працювати для її майбутнього. Розуміючи це, у процесі викладання української мови та літератури учитель має використовувати всі можливості, щоб ознайомити учнів із історією області, району і, звичайно, з історією рідного села.Глибоко переконані, що саме такі підходи до організації навчального процесу на уроках мови та літератури не тільки дають учням ґрунтовні знання, а й формують творче мислення, викликають зацікавленість у навчанні, виховують високі моральні якості, національну свідомість, прагнення духовно збагачуватись.
       Отже, на мою думку, виховання національної самосвідомості на уроках мови і літератури сприяє збагаченню духовного світогляду школярів, формує усвідомлення  особистістю себе як часточки українського народу з власною національною гідністю. В наш час, коли  нівелюється приналежність людини до певної нації, виховання справжнього патріота  набуває особливо важливого значення. Виховуючи в учнів любов до рідного краю, ми формуємо гідне майбутнє нашого народу.

        

 Використані джерела

1. «Навчальні матеріали онлайн. Педагогіка у запитаннях. У чому сутність патріотичного виховання». Режим доступу: http://pidruchniki.com/pedagogika/u_chomu_sutnist_patriotichnogo_vihovannya

2. Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.
3.Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994

4. Гевко О. І. Національно-патріотичне виховання студентів вищих педагогічних закладів засобами декоративного ужиткового мистецтва: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. педагог. наук: спец. 13.00.07 "Теорія і методика виховання" / О. І. Гевко. - К., 2003. - 20 с.

5. Васянович Г. П. Мета завдання та принципи патріотичного виховання студентської молоді / Г. П. Васянович // Вибрані твори: збірник наукових праць в 5-ти т. - Львів: Сполом, 2010. - С. 424-431

6. Абрамчук О. В. Патріотичне виховання студентів вищих технічних навчальних закладів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. педагог. наук: спец. 13.00.07 "Теорія і методика виховання" / О. В. Абрамчук. - Тернопіль, 2006. - 20 с.

7. Кіндрат В. К Формування патріотизму в школярів у концепції

В. О. Сухомлинського / В. К Кіндрат // Педагогіка і психологія. - 1998. - № 3. - С. 56 – 63

8. Методичні рекомендації  щодо національно- патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах(додаток до Наеазу Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 641) .

9.Концепція національно-патріотичного  виховання дітей та молоді(додаток

до наказу Міністерства освіти і науки України  від 16. 06. 2015 р. № 641)